Читати книгу - "Американська трагедія"

— Звичайно, почекаємо. Сподіваюся, нас не виженуть до її приходу. Ми не обідати прийшли. Ми думали, ви вже кінчили з їжею.

— Звідки це ви взяли, що вас звідси виженуть? — розв’язно відповів Ретерер. — Хто ж вас звідси вижене, коли вам тут подобається? Сідайте, заведіть грамофон, взагалі робіть, що хочете. Незабаром ми будемо обідати, і Луїза от-от прийде.

Познайомивши дівчат з Клайдом, він повернувся до їдальні дочитувати газету. А Клайд під їх поглядами одразу відчув себе покинутим на вутлому човні напризволяще серед невідомого моря.

— Не кажіть мені про їжу! — вигукнула Грета Міллер, спокійно розглядаючи Клайда, кемов вирішуючи в думках, чи вартий він уваги, і, вирішивши, що вартий, пояснила — Скільки нам сьогодні доведеться з’їсти: і морозиво, і пиріг, і тістечка, і сендвічі. Ми якраз прийшли попередити Луїзу, щоб вона не дуже наїдалася. Знаєш, Том, Кітті Кін справляє день народження. В неї буде величезний пиріг і сила всякої всячини. Адже ти прийдеш потім туди, так? — закінчила вона, подумавши, що, можливо, з Ретерером прийде й Клайд.

— Не думаю, — спокійно відповів Ретерер. — Ми з Клайдом збиралися після обіду піти до театру.

— Це ж глупство! — вставила Гортензія Брігс головним чином тому, щоб привернути до себе увагу, центром якої досі була Грета. Вона все ще стояла біля дзеркала і тепер обернулася, щоб послати спокусливу усмішку всім і особливо Клайдові, в чий бік, як їй здавалося, вже закинула вудку її подруга. — По-моєму, це безглуздо — йти до театру, коли можна піти з нами до Кітті і потанцювати.

— Звичайно, ви тільки про танці й думаєте — і ви обидві, і Луїза, — зауважив Ретерер (він іноді умів бути надзвичайно розсудливим). — Просто дивно, як це вам тільки не хочеться інколи відпочити. От я цілий день на ногах і часом не від того, щоб посидіти.

— Не кажіть мені про відпочинок! — заявила Грета Міллер з гордовитою усмішкою і зробила па ліворуч, наче готуючись полинути в танці.— У нас цей тиждень весь занятий. О, як! — вона закотила очі і трагічно стиснула руки. — Просто жах, скільки нам доведеться танцювати цієї зими, — правда, Гортензія? По четвергах, по п'ятницях, по суботах і неділях. Ну й ну! От жах, правда ж?

Вона кокетливо лічила дні по пальцях і усміхалась до Клайда, ніби шукаючи в нього співчуття.

— Вгадай, Том, де ми були цими днями, — Луїза з Ральфом Торп, Гортензія з Бертом Гетлер, і я з Віллі Бесік?! В Пегрена, на Уебстер авеню. Побачив би ти, скільки там було народу! Ми танцювали до четвертої години ранку. Я думала, що в мене підломляться ноги. Навіть не пам'ятаю, коли я так стомлювалася.

— Та вже ж! — втрутилася Гортензія, трагічно звівши руки до небес. — Я думаіла, що не зможу працювати наступного ранку. В мене так заплющувались очі, що я насилу бачила покупців. А мама так хвилювалася! Просто жах! Вона досі не може опам’ятатися. По суботах і по неділях ще нічого, але тепер ми танцюємо й серед тижня, а мені вранці о сьомій годині вставати, і вже тут мені від мами так перепадає — ну й ну!

— Я її добре розумію, — сказала м-с Ретерер, що якраз увійшла! з блюдом картоплі й хлібом. — Ви занедужаєте, якщо не дасте собі перепочинку, і Луїза теж. Я все кажу їй, що вона не зможе працювати і втратить посаду, якщо так мало спатиме. Але вона так само як і Том: скільки я не кажу — анітрошечки не слухається.

— Ну, мамо, ти ж знаєш, яка в мене робота, не можу я рано повертатися додому, — тільки й відповів Ретерер.

— Та я померла б з нудьги, якби мені довелося просидіти вечір удома! — вигукнула Гортензія Брігс. — Цілий день працюєш, треба ж і повеселитися трошки.

Як у них приємно в домі, думав Клайд. Як легко, вільно! І як задирливо й весело тримаються ці дівчата. Очевидно, їх батьки не бачать у цьому нічого поганого. От коли б у нього була така гарненька подруга, як ця Гортензія Брігс, з маленьким хтивим ротикой і блискучими зухвалими очима…

— Досить мені, коли я двічі на тиждень висплюся, — заявила Грета Міллер. — Батько думає, що я божевільна, а мені просто шкідливо багато спати.

Вона весело розсміялася. А Клайд захоплено слухав її, незважаючи на всі неправильні й вульгарні звороти, якими вона пересипала свою мову. Ось втілення юності, веселості, волі й любові до життя!..

В цю хвилину вхідні двері відчинились, і швидко ввійшла Луїза Ретерер, струнка дужа дівчина, середня на зріст, в накидці на червоній підбивці і в м’якому голубому фетровому капелюшку, насунутому на очі. Луїза була моторніша й енергійніша за свого брата, лагідніша за своїх обох подруг, і притому не менш гарненька.

— От хто в нас! — вигукнула вона. — Ці два дівчиська і додому прилетіли раніш за мене! А я сьогодні застрягла через плутанину в звітній книжці. Довелось давати пояснення в конторі. І зовсім я не винна, можете повірити. Просто вони не розбирають мого почерку. — І тут тільки помітивши Клайда, вона вигукнула: — Іду на парі, що знаю, хто це! Ви — містер Гріфітс! Том багато говорив про вас. Я все дивувалася, чому він досі не приводив вас.

І Клайд, якому це лестило, промимрив, що він радий був би познайомитись раніше.

Обидві гості разом з Луїзою пішли до маленької спальні — про щось порадитись, але незабаром знову з’явились і після наполегливого вмовляння, в якому по суті не було потреби, вирішили залишитися. Клайд завдяки їх присутності дуже пожвавішав, став веселіший і всіляко намагався справити приємне враження і здружитися з дівчатами. А всі три дівчини, знайшовши, що він симпатичний, так енергійно намагалися сподобатися йому, що він уперше в житті відчув себе вільно в жіночому товаристві, і до нього знову повернулося вміння розмовляти.

— Ми прийшли попередити тебе, щоб ти не занадто багато їла, а самі розсілися обідати, — сміючись, говорила Грета Міллер Луїзі.— А у Кітті будуть і пироги, і тістечка, і різні смачні речі.

— Так, і після всього цього треба буде танцювати! — додала Гортензія. — Допоможи нам, боже, одно можу сказати!

Її рот і особливо усмішка здавалися Клайдові чудовими; він був у нестямі від захоплення. Дивна, чарівна дівчина! Вона так вразила його, що він мало не поперхнувся кавою. Він розсміявся в нападі нестримних веселощів.

У цю мить вона обернулась до нього й вигукнула:

— Дивіться, що я