Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"

- Наш перший раз буде не на капоті машини, під смердючим мостом, де люблять збиратися всі наркомани міста! Я позбавлю тебе цноти в ліжку, сьогодні ввечері... І зроблю це так, що ти запам'ятаєш на все життя, - додає, а потім поправляє на мені одяг і допомагає злізти з бампера на землю.

Я опускаюся на тремтячі ноги, насилу стримуючи рівновагу. Макс притримує мене, притискає до себе і допомагає відновити дихання. Йому було нелегко, я бачила, але він справді переживав за мої почуття. Він хотів зробити все правильно, для мене.

Чи готова я?

Тепер  точно – так! І мені вже було не страшно.

Після того, що я відчула, мені хотілося тільки більшого від Макса.

Я хочу стосунки, своє перше кохання та почуття… Я хочу все те, що давно мають мої подруги! Мені вісімнадцять, вже пора б втратити цноту і я планую зробити це з людиною, яка мені подобається.

А що буде потім… Це вже інше питання.

- Злива притихла, - зауважила я, кинувши швидкий погляд на наручний годинник.

Виявляється, ми цілувалися півгодини! А як на мене, минуло хвилин п'ять… Як таке взагалі можливе?

- Так, - хрипко підтверджує Макс, навіть не глянувши на дощ. Він продовжував стояти зі мною біля машини, притискати до себе, закопавшись носом у моє волосся. Чоловік теж намагався взяти себе в руки, що було дуже очевидно. – Зараз поїдемо.

«Зараз» - настало ще через півгодини, коли наші серця трохи притихли, а дихання відновилося. Але все одно, коли чоловік сідав у машину, я помітила, що він залишався збудженим. Під щільною тканиною його штанів в області ширинки випирала величезна опуклість, і ця опуклість залишалася ще деякий час, аж до того моменту, поки ми не під'їхали до мого будинку.

- Я заїду за тобою о восьмій, - попередив Макс, і я кивнула, на більше у мене не вистачило сил.

Після чого я спробувала покинути машину Ярого, але, перш ніж я це зробила, він обхопив мене за шию однією рукою і, притягнувши до себе, знову поцілував, не дозволяючи забути те, що нещодавно було між нами.

Ми прощаємося, і я повертаюся в квартиру з дурною задоволеною посмішкою… Сьогодні мені здавалося, ніби у мене виросли крила, що я пурхаю, і парю… Незрозумілі відчуття, яких я ще ніколи не відчувала.

У квартирі мене зустрічає радісна Машка, яка з порога починає мені розповідати про неймовірно-гарного Вадима, який забирав її зі школи та підвозив додому.

- Не надумай тільки мамі говорити, - прошу сестру, оскільки розуміла, що мамі це не сподобається.

- Обіцяю! - одразу кидає вона, пішовши за мною в спальню. - Хто він? Як ти познайомилася з ним? Хто він тобі? – були питання. Я завмерла і невдоволено подивилася на сестру. Вона врізалася мені в спину і, ойкнув, поморщила носик. – А чому це від тебе так пахне? - Раптом запитала вона, не дозволивши мені навіть обуритися за її цікавість. Схилившись до мого волосся, сестра відразу понюхала його, а я поспішила відсторонитися. - Від тебе пахне тим парфумом... Чоловічим, між іншим! Ти… Ти що хлопця собі завела?

- Маш! – кинула з докором. – Не завела… А просто познайомилась. Так, він був у мене в кімнаті, але ми просто дружимо, тому, будь ласка, не говори про це мамі.

– Не скажу, якщо ти нас познайомиш, – раптом виставляє свої вимоги, ця шкода.

Я втомлено зітхаю і згідно киваю.

- Добре, але трохи згодом... Сьогодні у нас перше побачення і я хочу, щоб ти мене прикрила, - прошу, не приховуючи радісної посмішки.

Машка бере мене за руки і тягне до ліжка. Усадивши на край, вона відразу починає розпитування:

- Він гарний? Скажи… Який він? Сильний? Мужній? Привабливий?

Я закочую очі до стелі.

- Так! Так! І так! - Відповідаю на всі її питання. - Більше нічого не скажу... Сама скоро побачиш. А поки, мені час збиратися. Твоє завдання замкнути двері квартири та нікого не впускати. Якщо раптом мама прийде раніше, скажеш їй, що я вже сплю, і одразу подзвониш мені!

- Є, капітане! – жартівливо кидає Машка, прикладаючи руку до голови, наче солдат, який віддає честь своєму головнокомандувачу. - Будеш винна…

- Зрозуміло, - кидаю з усмішкою, поплескавши сестру по щоці. Після чого роздягаюся та йду в душ. Час пішов…