Читати книгу - "Всього одна ніч, щоб отримати щастя..., Крістіна Жиглата"

- Мама! Мама! – чую голос Макара і здригаюся. Задрімала, як завжди, заколисана теплом м'якого пледа, і легким похитуванням крісла-гойдалки. Звичайно, цей інтер'єр меблів годиться більше для стареньких, але нічого не могла з собою вдіяти, коли купивши його мамі, я в нього випадково сіла. Це таке блаженство… коли на балконі, з книжкою, під промінчиками сонця або на дачі в саду, під співи птахів, тебе м'яко колише цей диво виріб! – Мам! – знову лунає десь за дверима і я остаточно прокидаюся, згадавши, що Влад з Макаром їздили на озеро, яке знаходилося біля нашого заміського будинку і ловили рибу.

- Я тут маленький, - кличу з кімнати, і в отворі дверей з'являється щасливе личко мого синочка.

- Я таку велику рибу впіймав! Ось таку! – радісно повідомляє він, розводячи руки убік, показуючи довжину риби.

- Ти такий у мене молодець! Вітаю з першим уловом! - відповідаю з усмішкою.

– Тато каже, що це щука, і вона кусається! Тому коли будеш її готувати, будь обережною, – попереджає він, і, отримавши від мене поцілунок, вибігає з кімнати. Як тільки він ховається за дверима, до спальні входить усміхнений Влад, на ходу, роздягає куртку, і присідає біля моїх ніг.

- Ти знаєш, що зараз, запах риби для мене нестерпний! А ще ти  обіцяв, що випускатимете бідолах, — з докором, кажу, запускаючи руку в його волосся.

- Ти б тільки бачила очі Макара, коли він її спіймав!

- Я бачила…

- Не хвилюйся, я сам її почищу і приготую на вечерю, - обіцяє він, стягуючи з мене плед, і задирає вгору мою кофтинку.

- М-м, - задоволено мучу. – За це я тебе й люблю!

– Тільки за це? – перепрошує він із посмішкою, схиляючись до мого живота. - Як тут мої дівчатка? - Запитує і кілька разів цілує, в добре округлий живіт.

- Дрібна б'ється. А я заснула, поки вас не було, - звітую, не стримуючи посмішки.

- Хто це у нас тут не слухняний такий? – каже Влад, схиляючись до живота.

Термін сім місяців, але Влад з перших днів, коли дізнався про мою вагітність, розмовляв з дитиною, годинами сидячи біля мого живота. Це таке розчулення, бачити і знати, наскільки ця крихта бажана та улюблена.

Я до дрібниці пам'ятаю той момент, коли Влад дізнався про мою вагітність. Він радів як ніколи, носив мене на руках, обдаровував подарунками, наче я здійснила мрію, всього його життя. В принципі, можливо, так воно й було, адже йому вже сорок два, а він колись зізнавався мені, що вже й не сподівався стати батьком, бо вважав надто пізно.

Але як виявилося, неправильно він вважав…

Ми одружилися з ним через тиждень після суду над Єгором, на якому йому присудили п'ять років позбавлення волі. Це максимальний термін, коли мені не було завдано каліцтв або травм, які б позбавляли мене працездатності на певний час. Але я була задоволена п'ятьма роками, адже після того, як Єгор відсидить термін, він пообіцяв зникнути з мого життя назавжди. В іншому випадку, на нього чекає найгірше покарання. Суддя попався добрий і розуміючий, а адвокат виконав свою роботу в кращому вигляді.

Я отримала розлучення в екстреному режимі, а Влад того ж дня зробив мені пропозицію.

Він обожнював мене щодня, любив, робив щасливою. А я намагалася бути для нього найкращою дружиною, не докладаючи особливих зусиль. Адже інакше не виходило, коли поряд з тобою такий чоловік.

До того ж після того, як Єгор написав відмову від Макара і його позбавили батьківських прав (що стало для мене ще однією несподіванкою), Влад усиновив мого сина і тепер, він вважався йому, повноправним батьком. А сам Макар дуже швидко почав називати Влада – татом і любив його як рідного.

Це найкраще, про що я могла мріяти. І все так круто змінилося! Навіть не думала, що так можна жити… по-справжньому!

- Підеш сьогодні зі мною в кіно? - Раптом запитує Влад, погладжуючи мій живіт. - Твоя мама побуде з Макаром. А я куплю тобі велику вату, попкорн, - заманює.

– І шоколад, – додаю, а він усміхається.

- Скільки забажаєш і що завгодно! - Тільки відповідає він, притискаючись до моїх губ. - Люблю тебе! – шепоче мені до рота. – Дуже.

- І я тебе люблю, - говорю і плачу.

- Гей, ти чого? - Запитує він, укладаючи в свої міцні обійми.

- Вибач, гормони, - відповідаю, сильно обіймаючи його. - Спасибі тобі...