Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

— Каріна,....Каріна — трусила вона подругу за плечі, поки та зрештою не розплющила око, — Ти чула це? — прошепотіла Ліда.

— Чула що? – не розуміючи перепитала Каріна неохоче розкриваючи і друге око. Але гупання почулося вже у вікні. Тепер вони підскочили обоє.

— Схоже до нас крадеться якийсь маніяк…— тремтячим голосом заявила Ліда.

— Та чого зразу маніяк? — перепитала Каріна акуратно вибираючись з під ковдри.

— Бо нормальні люди по ночах не шастають і в хату не вдираються! — говорила Ліда шепотом, але голос наче зривався на крик. 

— Ще ніхто сюди не увірвався, може п'яний який, будемо сидіти тихо, може він сам піде.

   Але стукіт продовжився, тепер вже у двері.

— Ага, як би не так, — аж глитнула Ліда, — Господи, та кому ми потрібні?? В нас навіть нічого красти, ми ж студентки.

— Ти ж казала що це маніяк? — здійняла брови до гори Каріна

— Та яка різниця? Маніяк, грабіжник, чи вбивця….жертвами все одно станемо ми, — роздратовано прошипіла.

— Різниця велика, — видихнула Каріна, — Ще й хазяїв поїхали, ми тут одні, — нервово покусувала губи дівчина. Акуратно підкралася до вікна, визирнула, але одразу ж сховала голову назад дивлячись на подругу круглими як п'ять копійок очима. — Там якийсь здоровенний тип, з капюшоном на голові, — пояснила кидаючись до Ліди.

— Ось так і починаються фільми жахів про серійних убивць або маніяків, — констатувала Ліда.

— А може він все-таки грабіжник — тремтячим голосом видала Каріна.

    Гуркіт по вікнах повторився. Дівчата як дві наляканих мишки обійнялися одна з одною. 

— Ти куди? — запитала Каріна Ліду, що кинулася до кухні. 

— За зброєю!

— Якою ще зброєю? – питала її Каріна йдучи за нею.

— Холодною, – відповіла та нишпорячи в шухляді в пошуках ножа.

— Ти геть здуріла?? 

— Я? — здивовано зиркнула на неї подруга, — Це той псих здурів, якщо думає, що ось так легко йому віддамся! 

   Тим часом стукіт в двері не припинявся.

— Ні, ну ця халупа вже точно з докембрійської ери. Ножі тупіші за нашого Стаса з групи. Навіть маніяка нема чим прирізати, — розпачливо заявила Ліда хапаючи один нещасний ножик, що знайшла.

— Не знаю, Лід, але ось це все вже геть не смішно.

   Дівчата повернулися до кімнати, все наче трохи притихло, вирішили визирнути, легко прочинити фіранку, але там на них чекала чиясь голова оперта об стекло. З візком вони кинулися назад. Каріна тремтячими руками шукала телефон.

— Все я дзвоню у поліцію, — заявила вона.

   Але лиш розблокувала екран полегшено видихнула. — Все відбій тривоги, це Тімоха розсміялася вона, — бачачи 10 пропущених від нього, і кілька смс, з проханням відчинити двері. 

— А щоб тебе, я зараз сама його приріжу цим тупим ножиком! — розсердилася Ліда повертаючись в постіль. — Ви вже обоє з ним голову втратили один від одного,– бурмотіла вона вмощуючись.

    Каріна поспіхом вдягала кофту і взувалася.

  "Я вже йду" — відписала на швидку руку і вже за кілька хвилин відчинила двері і вийшла на подвір'я.

Дорогенькі читачі, дякую всім хто дочитав до цього моменту. Ви мені нагадуєте золотих рибок)), золотих бо читаєте, що дуже приємно, але рибок бо робите це мовчки. Напишіть бодай пару словечок автору, як вам книга, герої, подобається чи. Будь що)) це ж приємно для автора)) але навіть якщо не наважитесь, знайте, що ви найкращі золоті рибки ❤

А Тимофійко, теж схоже спіймав свою золоту рибку.;) гарного вам вечора)