Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

-Про що замріялася?- запитав Тимур закінчивши свою ділову розмову.

-Та так, ні про що конкретно,- Кіра не насмілилася зізнатися, - я так розумію, що ми щойно в’їхали у Реймс.

-Так,- кивнув головою Тимур,- Реймс найбільше місто регіону Шампань. Саме тут знаходяться заводи знаменитих шампанських вин. Тутешні виноградники постачають сировину на ці самі заводи. В Реймсі можна спробувати найсмачніше шампанське виготовлене за древніми рецептами.

-Мене більш цікавлять історичні пам’ятки,- трохи обурилася Кіра знову вирішивши, що Тимур натякає, що ніби вона любить себе побалувати шампанським.

-Не ображайся,- посміхнувся до неї Тимур,- я зовсім нічого такого не мав на увазі. Але хіба ти відмовишся від дегустації цього королівського напою?

-Якщо відмовлюся, то потім буду шкодувати про це. Адже в мене навряд чи буде нагода сюди ще потрапити. Але це буде тільки дегустація і нічого більше. Зрозумів?

-Кіро, я тебе чудово зрозумів,- Тимур продовжував посміхатися до неї і це зводило її з розуму,- зараз заїдемо в податкову, а потім я покажу тобі історичні пам’ятки. Тут їх вдосталь.

  Дійсно в Реймсі збереглося багато старовинних пам’ятників архітектури, які відображали не тільки історію міста, а й прикрашали його. Кіра побачила Марсову браму, названа на честь бога війни Марса. Брама мала вигляд тріумфальної арки завширшки 33 метрів і заввишки 13 метрів. А також вона була у захваті від Рейнського собору. Саме тут в 1051 році донька князя Ярослава Мудрого – Анна Ярославна взяла шлюб з французьким королем Генріхом 1. А ще Тимур повів Кіру у музей автомобілів. В якому він ні разу не був і тому із задоволенням разом з Кірою подивилися старі  моделі французьких автомобілів.

   Втомившись від прогулянки по місту вони зайшли до кафе. Тимур зробив замовлення. Кіра була ще переповнена враженнями, тому відразу і не помітила, що до них підійшла симпатична, русява, молода жінка і радо привіталася з Тимуром, який взаємно був радий бачити знайому. Він запропонував їй присісти за їхній столик і та без вагань погодилася.

-Це Кеті, ми разом навчалися в одному університеті,- сказав Тимур Кірі,- вона англійка, але живе в Франції. Кеті, а це моя дружина Кіра з України і вона чудово володіє англійською мовою.

-Не так вже і чудово, але розуміюся,- відповіла англійською Кіра намагаючись зрозуміти, які стосунки у минулому пов’язували Тимура з цією жінкою.

  Кеті виглядала років на тридцять сім. Висока, з гарною фігурою та розкішним довгим волоссям.

-Отож після розлучення з Ніколь ти поїхав в Україну і відразу одружився на Кірі? І дітки у вас є?- поцікавилася Кеті.

-Повернувшись в України я відразу зайнявся бізнесом, а одружився вже потім,- Тимур не зводив очей з Кеті і Кіра зрозуміла, що колись вони були не байдужими один до одного,- дітей у нас поки що не має, але у майбутньому все можливе. А у тебе як?

-Я після того, коли дізналася, що ти одружився на Ніколь вийшла заміж,- Кеті відпила принесений гарячий шоколад,- у нас народилася донька. Та три роки потому мій чоловік помер.

-Прийми мої співчуття,- Тимур поклав свою руку на руку Кеті, чим визвав у Кіри хвилю оббурювання,- я впевнений, що з часом ти знову вийдеш заміж і все у тебе буде добре. Ти гарна людина, у тебе прекрасна душа і ти заслуговуєш бути щасливою.

-Шкода, що ти одружений,- пошепки сказала Кеті намагаючись не дивитися у бік Кіри, якій вже хотілося скоріш покинути кафе,- пам’ятаєш, як нам було добре разом…

-Я ніколи не забуваю, але минуле повинно лишатися у минулому,- Тимур подивився на Кіру побачивши по ній, як вона починає нервувати…

  Вже потім ввечері, коли вони поверталися до провінції сидячі на задньому сидінні автомобіля Тимур запитав:

-Тобі мабуть було неприємно, що я запросив Кеті за наший столик?

-А чому мені повинно бути неприємно?- намагаючись не подавати виду, як насправді їй відчувалося.- Ми з тобою чужі, нас пов’язує тільки домовленість. Сподіваюся, що твій шофер не розуміє українську мову.

-Ні. П’єр тільки свою рідну мову знає і на тому все. Та ми не про П’єра зараз повинні розмовляти, а про нас з тобою. І мені зовсім не подобається, що ти говориш, що ми чужі з тобою,- Тимур навіть підвищив голос, бо це наскільки сильно його обурило.

-А хіба це не так?- Кірі не хотілося продовжувати цю розмову та виходу не мала.

-Я гадав, що ми друзі, які допомагають один одному. Але б я не проти перейти на новий рівень наших стосунків. Бо між нами все-таки хай які, але є стосунки. І ти це не можеш, аж ніяк заперечити...