Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Так от який сюрприз ти підготував для мене,- Кіра обійняла Тимура,- дякую тобі.
-А хто тобі сказав, що я готую сюрприз. Артеме…
-Не знаю про що ви,- посміхнувся Артем,- у мене тост…
Метушня перед весілля набирала обертів. І це були приємні моменти. Кіра вже вибрала собі довгу весільну сукню, яка вишукано мала підкреслити її талію, а корсет у формі сердечка вишитий коштовним бісером мав спокусливо підтримувати груди. Усі працівники столичного готелю, який належав Тимурові намагалися годити гостям і виконувати всі їхні побажання. Особливо начальник охорони Тарас проявив неабияку зацікавленість до Олі. Він навіть встиг подарувати їй розкішний букет троянд і щоразу коли її бачив засипав компліментами.
-Не забувай Тарасе, що Оля моя сестра. І я тобі не вибачу, якщо образиш її,- звернувся до нього Тимур помітивши його підвищену увагу в бік Олі.
-Тимуре Андрійовичу, я закохався у вашу сестру з першого погляду. І хвилини не проходить, щоб я не думав про неї. Вона ніби чарівна фея, яка заворожила мене. І про які ви образи зараз говорите, я сам готовий набити пику тому, хто посміє на неї навіть криво подивитися,- Тарас говорив серйозно,- Тимуре Андрійовичу, чи можна мені одружитися на ній?
-Про це запитуй не в мене, а в Олі. Вона повинна відповідати на це запитання,- посміхнувся Тимур,- якщо ти зробиш її щасливою, я завжди тобі буду за це вдячний.
-Обіцяю вам Тимуре Андрійовичу, що ви побачите свою сестру найщасливішою у світі.
Оля ніби квітка розцвіла відтоді, коли Тарас проявив до неї цікавість, почав залицятися. Усі негаразди ніби випарувалися, забулися сумні події, які трапилися напередодні. І цими приємними переживаннями Оля не могла не поділитися з Кірою, з своєю найкращою подругою.
-Можна до тебе?- запитала Оля у Кіри відчинивши трохи двері до її готельного номеру.- Ти вся у весільних турботах. Чи не заважатиму тобі?
-Звісно, що можна і нічого ти мені не заважатимеш,- Кіра була рада Олі,- Сідай ось сюди, на цей край ліжка, тут є вільне місце. Бо в мене тут все порозкидано. Ти сподіваюся не забула, що ввечері у нас сьогодні дівич-вечір?
-Хіба про таке забувають,- посміхнулася Оля,- Кіра ти заслуговуєш бути щасливою.
-Так само, як і ти. Я то помітила, що у тебе з’явився залицяльник,- Кіра теж сіла поруч з подругою.
-Про це я тобі якраз і хотіла розповісти.
-Швидше розповідай, згораю в нетерпінні.
-Його звати Тарас, і він працює у Тимура. Тарас начальник охорони, ти ж бачила, як мужньо він виглядає, а його м’язи прямо зводять мене з розуму. Вродливий, розумний, сильний…, а головне вільний.
-На вигляд йому років сорок п’ять,- пригадала Кіра образ Тараса,- мабуть розведений.
-Вдівець. Дружина, ще років сім потому померла від хвороби. А донька у нього доросла, вже вийшла заміж і має дитину. Тому Тарас вже давно ходить у дідусях. Та мене не лякає, що він старший від мене на п’ятнадцять років, розумієш, це немає значення.
-Чудово розумію. Тимур від мене теж старший і теж на п’ятнадцять років і для мене це теж немає абсолютно ніякого значення. Головне почуття, до речі, ти ж мені так і говорила. Пам’ятаєш? Я впевнена, що у вас усе вийде. Тільки питання в тому чи переїде Тарас жити у Францію, якщо наважиться бути з тобою і надалі.
-Йому не треба буде переїжджати, бо я із великим задоволенням готова лишитися в Україні,- відповіла впевнено на те Оля,- тоді виникне питання, як відреагує на це моя мама.
-Я переконана, що все буде добре. Для батьків головне бачити своїх дітей щасливими…
І ось, настав цей день. День весілля. Біля РАГСу зупинився білий лімузин із нього вийшов Тимур одягнутий у чорний фрак та білу сорочку. Він подав руку Кірі, яка у білосніжній сукні зачаровувала оточуючих своїм виглядом. Вже через декілька хвилин вони були чоловіком та дружиною. Весільний банкет вражав своєю пишністю. Зала була прикрашена квітами і грав живий оркестр, як і мріяла Кіра.
-А ти не забув, коли я розповідала тобі, яке б хотіла весілля,- сказала Кіра Тимурові, коли вони сіли за святковий стіл.
-Я все пам’ятаю і буду пам’ятати завжди, що ти мені говорила і скажеш ще,- відповів Тимур,- я тебе кохаю.
-І я тебе кохаю.
-Шановні гості, прошу вашої уваги,- сказав у мікрофон Артем,- усе своє життя я гадав, що єдиний у свого батька, але, як нещодавно з’ясувалося, то це далеко не так. Я за одну мить став не тільки меншим братом двом чудовим людям, але й дядечком. Відтепер у мене є сестра Оля, брат Тимур та племінник Бед. Ну, і звичайно, уся велика французька родина, відтепер і моя родина. І я вдячний своєму старшому братові за те, що він мене знайшов. Тепер до нашої великої родини, приєдналася і Кіра. Моя подруга, людинка, яку я теж дуже люблю та поважаю. Я зараз переживаю такі емоції, що навіть важко описати це словами. Це емоції щастя та радості. Хочу побажати вам щасливого та гарного життя. Щоб кожен день прожитий разом був кращим у житті. І хай буде, ГІРКО!!!
Дякую кожному із ВАС дорогий читачу, що дочитали цю історію до кінця. Дякую ВАМ за сердечка та підтримку, за відгуки та побажання, за підписку та натхнення, за підказки та цікавість до моїх творів. Ціню Вашу увагу…, я пишу з любов’ю для кожного із ВАС…
Кінець
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.