Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

Ельф помовчав, немов збирався з думками.

– Твоя мати була красунею, Руто. Хто б тобі що не казав, але її, напівкровку, Сонценосні ельфи прийняли. Твоя бабуся, мати Оуеллани, покохала звичайного чоловіка. У результаті їхнього кохання народилася дівчинка, твоя майбутня мати. ЇЇ батько, твій прадід, вигнав її з дому. Бабуся вимушена була ховатися на узбережжі моря Дзвінливих вітрів.  Але прийняв назад, коли в маленькій Оуеллані прокинувся дар...

– А мій другий дід... він живий?

– Не знаю, – розвів руками ельф. – Нічого тобі про це не скажу, – він барився. А потім, голос потеплішав і Скріраніель промовив: – Оуеллану називали королевою пирогів і хліба. У неї на острові Двох Зорь була своя лавка. Ще до вступу в академію Оуеллана творила дива. Булочки щастя і пироги вигадливості, хліб ста ідей і плюшки творчості... Усе це продавалося тільки там.

Я завмерла.

– Рані, а ти випадково не знаєш, де може бути… мамин зошит з рецептами? Бабусин в мене, а її? У неї ж він теж був. І, мабуть, не один.

– Не знаю, – Скріраніель задумливо накрутив пасмо на вказівний палець. – Чесно кажучи, я не цікавився цим. Може, вони десь у твоєї бабусі, на острові Двох Зорь. Її родина зраділа, коли Оуеллана вступила до академії. Бо там вона могла розвинути свій талант, але доля розпорядилася по-своєму.

Я мовчала. Але на душі шкреблися мільйони котів. Мама… я вперше про неї чую. І це не погане, не якесь звинувачення, що вона була такою і сякою, а що вона була талановитою. В очах самі собою забриніли сльози.

– Думаю, що на тебе чекає дуже цікаве знайомство зі своєю ельфійською родиною.

– Я бруднокровка, – голос зрадницьки захрипів. – Не думаю, що вони будуть раді мене бачити. Батя сказав, що вони відмовилися від мене.

– Але все ж, спробувати варто, – підбадьорив ельф. – До того ж, Оуеллана була наполовину людиною. Її батько, тобто твій другий дід – звичайна людина. І можливо, він ще живий. І не забувай, що ельфи пробачили твою матір. Хто зна’, якої сили дар спить в тобі? Ти ж тільки-но почала вчитися, тому, все попереду.

Я не вірила своїм вухам: стільки років я жила і не знала нічого про свою справжню ельфійську родину, а тепер з’являлися все нові й нові подробиці. Можливо, мої родичі живі і ми коли-небудь зустрінемося? Ех, знала б… «матуся», що в моїй родословній справжні Сонценосні ельфи! Вмерла б від заздрощів! Чи відправила б до них жебракувати. Як же ж все-таки добре, що сталося так як сталося.

– Рані, хіба це можливо?

– Чому ні?

Однозначно потрібно летіти до Сонценосних ельфів! Серце стислося від передчуття нових пригод. У мене ж рідкісний дар їх знаходити! Можливо, це і є моя друга здатність – пошук пригод?

Гаразд, усе це чудово, але поки Рані говорить, потрібно продовжувати розпитувати.

– Розкажи про мого батька, прошу! Дуже-дуже, будь ласочка!

Ельф зітхнув.

– Єгор подавав великі надії. Ще б пак, йому перейшов батьківський дар. Не дивись на мене так – твій дід був стихійником.

Я завмерла, боялася навіть дихати: якщо скажу хоч слово, Скріраніель, можливо, замовкне. Коли зможу поговорити з ним наступного разу – невідомо.

– Його називали Повелителем Бурі, який приборкав тінь вітру.

Друге потрясіння за сьогоднішній вечір! Так ось про кого йшлося у відомій легенді! Про мого дідуся...

Одного разу на магічному турнірі, який проводиться раз на десять років, з’явився маг у чорному довгому плащі. На його спині була вишита восьмикутна золота зірка. Його попросили представитися, безіменних магів на турнір не допускали. Він назвався Сіячем із Буремису.

Магам потрібно було пройти смугу випробувань, щоб підтвердити свою майстерність. Випробування тривали тиждень. Рівно стільки, скільки стихій народжували магію: повітря, вода, земля, вогонь, любов, гнів, розум. І якщо з чотирма першими все було зрозуміло, то решта викликали здивування. Якщо сила любові могла творити, зцілювати й нести світло, то гнів руйнував, спопеляв і вів у темряву. А розум стояв над усіма стихіями. Він охолоджував, не даючи увійти в оману і все прораховував.

У випробуваннях потрібно було пройти пустелю Безпам’ятства, ліс Бажань, води Самотності, вогонь Огралліяза. Знайти любов, заховану в магічній схованці. Знищити гнів, який ішов пліч-о-пліч з кожним магом. І знайти шлях до розуму, щоб злитися з ним в єдине ціле.

Архімаг королівства ретельно стежив за тим, щоб маги, які проходять випробування, самостійно справлялися з перешкодами, які щоразу змінювалися. Мій дід зіткнувся з бурею в пустелі, пройшов крізь неї й знищив гнів, який сколихнувся в ньому самому від безпорадності перед стихією. Він усвідомив затуманеним розумом, що буря несправжня і викликав елементаля повітря. Буря була розсіяна.

А далі все розвивалося стрімко: дід силою магії очистив засипаний піском оазис, з величезною любов’ю вдихнув у нього життя. Але озерце, яке оточували дерева, було мертвим: ні риб, ні водоростей, ні земноводних. Він спробував воду – вона виявилася надто солоною. Дід занурився в глибоку медитацію, щоб побачити підземні ключі, які мали наповнити озеро прісною водою. Але ті не могли пробитися нагору: застигла лава залізним панциром утримувала їх під землею.