Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

***

  Аян здивовано глянув на Вільяма, коли почув ці слова. Вільям мирно спав, з ніжною усмішкою на обличчі, що надавала йому вигляду безтурботного сновидця. Девіс полегшено видихнув і, повільно підвівшись, опустив ноги на холодну підлогу. Він акуратно зібрав свій одяг, розкиданий по кімнаті, викинув презерватив і попрямував у ванну, де прийняв швидкий душ. 
  Одягнувшись, Аян повернувся до спальні. М'яке світло ранкового сонця, що пробивалося крізь фіранки, створювало атмосферу спокою і затишку. Він уважно оглянув кімнату, де залишилися сліди їхньої спільної ночі. Зібравши одяг Вільяма, який лежав безладно на підлозі, Аян акуратно склав його і поклав біля сплячого хлопця. 
  Чоловік підійшов до письмового столу і знайшов на ньому аркуш паперу та чорну ручку. Він почав писати, зосереджено виводячи кожну літеру, ніби намагаючись передати через них усі свої почуття. Закінчивши, Аян поклав ручку на місце, склав папір навпіл і поклав його на складені речі Вільяма. 
  Останній раз кинувши погляд на Вільяма, Аян ніжно накрив його ковдрою, щоб той не замерз. Погладивши його по голові, він помітив, як юнак у сні усміхнувся і прошепотів його ім’я, яке не було справжнім. Девіс з болем у серці спостерігав за цим, відчуваючи гірку усвідомленість прощання. Він тихо вийшов зі спальні, обережно зачинивши за собою двері. 
  Аян зупинився на мить, щоб взяти себе в руки. Зібравшись, він підійшов до картин, що висіли на стінах кімнати. Його погляд упав на одну з них, яка висіла трохи криво і видавалася вперед більше, ніж інші. Це була знаменита "Постійність пам'яті" Сальвадора Далі. Заінтригований, він зняв картину та обережно оглянув її ззаду. Його очі загорілися від несподіванки, коли він знайшов білий конверт, схований за полотном. 
  Аян обережно витягнув конверт і почепив картину назад на місце, щоб не залишити слідів свого втручання. Він уважно оглянув конверт, на якому було написано ім'я Генрі Мура, але не було жодної згадки про відправника. Відчувши легке тремтіння в пальцях, Аян сховав конверт у кишеню своєї куртки. 

  Він обережно вийшов із каюти Вільяма, намагаючись не створити шуму, і попрямував темним коридором, який здавався нескінченно довгим. Його кроки лунали в тиші, а серце калатало швидше від передчуття. Нарешті, він досяг своєї каюти та, відчинивши двері, побачив Хлою і Брендона, які сиділи у вітальні в очікуванні. 
– Ти щось довго, – сказав Брендон, його голос був похмурий і напружений. – Тільки не говори, що там теж нічого не було. Ми що, дарма зранку відвертали увагу Мура, щоб ти міг проникнути в його каюту і знайти докази? Але коли їх там не виявилось, ти вирішив, що вони можуть бути у його сина? Тебе не було кілька годин, і тільки зараз вернувся. Що ти там робив? 
– Брендоне, заспокойся, – втрутилася Хлоя, але її очі теж випромінювали занепокоєння. Вона уважно дивилася на Аяна, чекаючи відповіді.  
– Нічого, що вас би зацікавило, – спокійно відповів Аян, сідаючи в крісло і намагаючись зберігати холоднокровність. – Я мав рацію, коли казав, що у нього можуть бути якісь докази. І ось, знайшов це, – він дістав конверт з кишені. 
Хлоя і Брендон схилилися над конвертом, оглядаючи його з усіх боків. Очі Хлої розширилися від здивування. 
– Лист? – спитала вона, розгортаючи конверт. – Невже від нього? 
– Так, саме так, – відповів Аян, відчуваючи, як напруження в кімнаті посилюється. – Це найважливіший доказ, який допоможе нам знайти їх і затримати. Тепер нам потрібно забиратися звідси, поки Мур нічого не запідозрив. 
  Аян дістав телефон і швидко набрав SMS, пальці ледь встигали за думками, які роїлися в його голові. 
– Я написав Яну, щоб він забрав нас, – сказав Аян, підводячись з крісла. – Потрібно швидко збирати речі. У нас є лише кілька хвилин. 
  Він попрямував у спальню, щоб зібрати свої речі, неочікувано, Брендон різко підвівся і, підійшовши до Аяна, схопив його за плечі, примусивши стояти нерухомо перед собою. Його обличчя було спотворене від напруги, а очі палали від обурення. 
– А як же Вільям?! – крикнув Брендон, майже впершись обличчям в обличчя Аяна. – Ти збираєшся просто піти, не сказавши йому нічого? 
  Аян на мить застиг, здивовано дивлячись на поліціянта. Але він швидко взяв себе в руки, стримуючи внутрішнє хвилювання. Зібравшись, він різким рухом скинув руки Брендона, які міцно тримали його на місці, і повернувся до нього спиною. 
– Я не розумію, про що ти говориш, – холодно відповів Аян, намагаючись придушити почуття, які рвалися назовні. 
– Ні, ти все чудово розумієш, – сказав Брендон, його голос тремтів від гніву. – Не думай, що ми дурні й нічого не помічаємо. Ми твої найкращі друзі, ти справді думаєш, що ми нічого не знали? 
  Аян мовчав, намагаючись не показати, наскільки слова Брендона його зачепили. Він відвернувся і зайшов до спальні, де відразу попрямував до вікна. Відкривши фіранки, він побачив, як м'яке світло місяця проливається на темне море, створюючи магічну атмосферу, яка змусила його згадати усмішку Вільяма. Ця усмішка була тепла і щира, і вона навіки залишиться в його пам'яті.
  Аян сумно посміхнувся, відчуваючи гіркоту від того, що завтра вони вже будуть далеко, і ця ніч залишиться лише спогадом. Зібравшись із силами, він почав збирати речі, метушливо складаючи їх у валізу. 
  Брендон стояв у дверях, спостерігаючи за його діями. 
– Чому ти не хочеш йому нічого сказати? – нарешті м'якше запитав Брендон, намагаючись знайти шлях до серця друга. – Він заслуговує знати правду. 
  Аян зупинився, тримаючи в руках останній предмет – фото з Вільямом. Він вдивлявся в обличчя хлопця, який щиро усміхався на знімку, і відчував, як його серце стискається від болю. 
– Вільям сильний, – тихо сказав Аян, ховаючи фото в кишеню. – Він зрозуміє. І коли прийде час, він знатиме правду. 
  З цими словами Аян підняв свою валізу і вийшов з кімнати, не озираючись назад.