Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

Запитання. Які із створених вами образів найбільше припали вам до серця?

Відповідь. Їх список вийшов би дуже довгим.

Запитання. В такому разі ви, мабуть, із задоволенням перечитуєте свої книжки. А чи не відчуваєте ви бажання змінити в них що-небудь?

Відповідь. Я іноді читаю їх, щоб піднести собі настрій, коли важко пишеться. Тоді я згадую, що мені завжди було важко писати, а часом це здавалося чимсь майже неможливим.

Запитання. Які імена даєте ви своїм героям?

Відповідь. Якнайкращі.

Запитання. Ви придумуєте назву в процесі роботи над оповіданням?

Відповідь. Ні. Я складаю список назв після того, як закінчу оповідання чи роман. Інколи набирається до ста назв. Потім починаю їх викреслювати, і буває, що викреслюю всі.

Запитання. І робите це навіть тоді, коли сам текст підказує вам назву — наприклад, «Гори як білі слони»?

Відповідь. Так. Назва приходить потім. Якось я зустрів дівчину в Пруньє, куди завітав, щоб поїсти устриць перед обідом. Я знав, що вона зробила аборт. Я підійшов, і зав'язалася розмова. Не про те, що з нею сталося, звичайно. Але по дорозі додому я думав про її історію, махнув рукою на обід і писав до вечора.

Запитання. Отже, коли ви не пишете, то завжди спостерігаєте в пошуках того, що можна згодом використати.

Відповідь. Безумовно. Як тільки письменник перестає спостерігати, він уже не письменник. Але не обов'язково спостерігати свідомо чи думати, як використати те, що бачиш. Спочатку, може, й слід так робити. Але згодом усе, що письменник бачить, накопичується у вигляді великого запасу знань і спостережень. Якщо це вас цікавить, то можу сказати, що я завжди намагаюся писати за принципом айсберга. Сім восьмих його перебуває під водою, і лише одна восьма на поверхні. Ви можете пропустити що завгодно з того, що знаєте, і від цього ваш айсберг стане лише міцнішим. Ваші знання залишаються в підводній його частині. Але якщо письменник обминає те, чого він не знає, але повинен знати, у його творах з'являються дірки.

«Старого і море» можна було б розтягти на тисячу з гаком сторінок, описати всіх жителів селища, яких я бачив, розповісти, як вони заробляють на життя, народжуються, вчаться, народжують дітей і т. ін. Це добре і навіть чудово вміють робити інші автори. Письменник обмежений у своїй роботі тим, що вже добре зроблено до нього. Отже, я спробував навчитися чогось іншого. По-перше, передаючи свій життєвий досвід читачеві, я намагався вилучити все зайве, аби те, що він чи вона прочитають, стало частиною його чи її досвіду, неначе дійсно мало місце в житті. Досягти цього дуже важко, і в цьому напрямку мені доводиться дуже багато працювати.

У всякому разі, не зупиняючись на тому, як це робиться, скажу лише, що того разу мені неймовірно пощастило, бо я зумів повністю передати читачеві те, що хотів і чого до мене ніхто не передавав. Мені пощастило саме в тому, що я зустрів гарного чоловіка й гарного хлопця, а письменники останнім часом забули, що таке ще трапляється. Та й океан вартий, щоб про нього писати, як і про людей. Мені й тут пощастило. Я бачив, як паруються марліни, і тепер маю про це уявлення. Цього я не писав. В тому ж місці я бачив косяк (чи стадо) кашалотів, понад шістдесят голів, і навіть загарпунив одного завдовжки близько шістдесяти футів, але не втримав. Про це я теж не писав. Жодна з історій, які я чув у рибальському селищі, не ввійшла до книги. Але саме знання і складають підводну частину айсберга.

Запитання. Арчібальд Макліш розповідав про метод передачі вражень читачеві, який ви розробили, коли ще писали бейсбольні репортажі для газети «Канзас-сіті стар». Полягав він лише в тому, щоб подавати ці враження деталь за деталлю, зберігаючи їхню свіжість. Цілісність картини досягається тим, що читач свідомо сприймає те, що раніше сприймав підсвідомо.

Відповідь. Ця історія не відповідає дійсності. Я ніколи не писав бейсбольних репортажів для газети «Стар». Арчі намагався пригадати, як десь у 1920 році, в Чікаго, я пробував дечому навчитись, шукаючи приховані збудники почуттів. Наприклад, як бейсболіст, що грає в дальній частині поля, підкидає на радощах рукавицю, навіть не оглядаючись на те місце, куди вона падає; як рипить каніфоль від тертя боксерських черевиків об брезент; як посіріла шкіра у Джека Блекберна після перебування у тюрмі та інші речі, які я нотував так само, як художник робить ескізи. У Джека Блекберна спочатку помічаєш цей незвичний колір шкіри, давні порізи бритвою і силу його удару і лише потім дізнаєшся про його минуле. Це те, що хвилює насамперед, ще до того як знайомишся з фактами.

Запитання. Чи є у ваших творах ситуації, описані не з власного досвіду?

Відповідь. Дивне питання. Під власним досвідом ви розумієте сцени інтимних стосунків? Якщо так, то ви одержите стверджувальну відповідь. Письменник, якщо він хоч трохи вміє писати, нічого не описує. Він вигадує або творить на основі власних і опосередкованих знань. Інколи здається, що джерело цих знань віднайти неможливо. Це може бути забутий досвід цілої нації або роду. Хіба хтось вчить поштового голуба, як повертатися додому? А звідки в бика на арені сміливість чи у мисливського пса добрий нюх?

Запитання. Яка відстань у часі необхідна вам для того, щоб написати про свої переживання в художній формі? Скажімо, про авіаційні катастрофи, які ви пережили в Африці?

Відповідь. Це залежить від подій. Одна половина їх учасників з самого початку дивиться на все лише збоку. Друга переживає все безпосередньо. Гадаю, що немає правила, яке б визначало, коли можна писати про ті чи інші події. Це залежить від внутрішньої рівноваги й здатності організму відновлювати свої сили. Звичайно, для досвідченого письменника корисно пережити катастрофу в літаку, що загорівся. За дуже короткий час він пізнає кілька важливих речей. Чи стануть вони йому в пригоді, залежить від того, чим закінчиться для нього це випробування.

Запитання. Чи є у вас твори, що мають повчальні цілі?

Відповідь. Повчальність — це слово, зіпсоване внаслідок неправильного вживання. «Смерть пополудні» — повчальна книжка.

Запитання. Кажуть, що вся творчість письменника зосереджується довкола однієї-двох ідей. Чи можна сказати, що у вашій творчості теж відображено одну-дві ідеї?

Відповідь. Хто так сказав? Це звучить надто спрощено. У того, хто це сказав, мабуть, у самого було не більше однієї-двох ідей.