Читати книгу - "Обережно: міфи!"

хочете, бо вперто своєї гнете: «...з тою ж Україною Росію пов’язує не тільки Переяславська рада, а й живі долі Шевченка й Гоголя, Антонова й Патона, Амосова й Філатова, Корольова і Янгеля. Пов’язують друзі, рідня, могили». Вже бодай би хоч Шевченка не притягали до цього гурту, бо вже чиє–чиє, а його ставлення до московської тюрми — добре відоме, та й про «могили» писав не раз: «України далекої, Може, вже немає... Може, Москва випалила І Дніпро спустила В синє море, розкопала Високі могили — Нашу славу...» («СОН») «...заходились Древности шукати У могилах... бо нічого Уже в хаті взяти...» («ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ») «Нехай риє, розкопує, Не своє шукає...» («РОЗРИТА МОГИЛА»).

Та й до переяславського «возз’єднання», як видно із багатьох його віршів, присвячених гетьманові Хмельницькому («За що ми любимо Богдана?..», «Розрита могила», «Якби–то ти, Богдане п’яний...» та ін.), Шевченко ставився цілком однозначно. Ось що, зокрема, говорив про це М. Драгоманов (Мовчанюк, 2000): «У «Великому льоху» Шевченко показує себе ворогом Богдана Хмельницького, який «присяг Москві», і прихильником Мазепи». То лише зі сторінок імперських видань проповідувалося, що Переяславська рада нібито «здійснила споконвічну мрію, багатовікове прагнення і боротьбу протягом сторіч українського народу за возз’єднання України з Росією, яке було величезним благом для України», внаслідок чого, як наголошує О. Апанович (Українсько–російський... — 1994), «виходило, що український народ був єдиним народом на нашій планеті, який боровся проти своєї незалежності і мріяв тільки про те, як би влізти у той імперський зашморг». А насправді, то Переяслав ще й донині, справді–таки, «в’яже» Україну.

Цілком резонно ремствуючи на затягування процесу відновлення необхідних економічних зв’язків, автор все одно закликає нас прямісінько у... минуле: «Як довго будемо гратися у неіснуючі в людській свідомості кордони (не розумію, чому для «повного щастя» обов’язково треба знову повернутися до загальнонародної комуналки? Кому можуть заважати стіни окремих помешкань і чому з метою поліпшення стосунків між сусідами їх обов’язково треба ламати, тоді як у нормальних людей для цього існують двері?.. — М. Л.) і годувати армію опереткових прикордонників та митників — дармоїдів і хабарників?» Дармоїди й хабарники, справді, ні до чого. Однак у всьому світі є кордони і прикордонники, митниці та митники, бо без цього нема держави. А щодо їх оперетковості, то, на моє тверде переконання, держава, в якій опереткові прикордонники й митники, опереткова армія, оперетковий парламент тощо, — ця держава має й оперетковий (для декого ця оперетковість є надзвичайно привабливою) суверенітет, а тому перебуває у серйозній небезпеці, оскільки, як засвідчує новітня історія, перша–ліпша п’яна банда овсієнків–муравйових може легко позбавити її цієї «оперетковості», тобто знову перетворити в колонію «братньої» метрополії. І прикладів того, що таке бажання декому, в тому числі багатьох представників російської інтелігенції, й досі не дає спокою, — вистачає.

(обратно)

144 Йдеться про виданий окремою книгою збірник виступів Л. Кучми «Вірю в український народ», офіційна презентація якого відбулася в київському «Українському домі» у жовтні 2000 р. Як повідомлялося, книга дістала «високу оцінку», зокрема «лідер НРУ Удовенко однозначно заявив, що ця праця є видатною подією сучасної історії» («Українське слово». — 2000. — 2–8 листопада.).

(обратно)

145 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.

(обратно)

146 Центральний державний архів громадських об’єднань України.

(обратно)

147 3–й кавалерійський полк 1–ї партизанської дивізії імені двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака — Сумське партизанське з’єднання (прим, автора).

(обратно)
Оглавление Книга для вдумливого читача Book for a thoughtful reader Про деякі особливості радянської міфотворчості 1. Міф про «варварство» наших предків у дохристиянській Київській Русі 2. Міф про те, як «западенці окупували» Київ 3. Міф про «першу спробу» визволення Русі від монголо–татар 4. Міф про «третій Рим» 5.