Читати книгу - "Лабіринт"

Одрік ступив ще трохи вперед.

— Ви маєте взяти три папіруси, — озвався він, — потім помістити їх перед полум’ям.

— Роби це!

Еліс спостерігала, як він узяв три прозорі аркуші і склав їх у руках, потім обережно вставив папіруси перед світлом. На якусь мить світло в ніші ледь не згасло зовсім. У печері стало дуже темно.

Призвичаївшись до темряви, Еліс побачила, що видимою зосталася тільки невелика купка ієрогліфів, що складалися у візерунок, що наслідував лінії лабіринту. Усі непотрібні слова було закрито.

Di ankh djet[219], слова були добре відомі її розуму.

— Di ankh djet, — промовила Еліс уголос, а потім і решту фрази, подумки перекладаючи стародавні слова.

— На початку часів, у землях Єгипту, Майстер таємниць дав слова й письмо. Дав життя.

Марі-Сесіль здивовано глянула на Еліс.

— Ти читаєш слова, — сказала вона, підходячи ближче до неї і хапаючи її за руку. — Звідки ти знаєш, що вони означають?

— Я не знаю.

Еліс спробувала вирватись, але Марі-Сесіль смикнула її до себе і приставила ніж так близько, що дівчина могла розгледіти коричневі плями засохлої крові на тупому лезі. Її очі самі заплющилися, і вона ще раз повторила фразу:

— Di ankh djet...

Здавалося, все сталося раптово.

Одрік кинувся на Марі-Сесіль.

— Maman![220]

Скориставшись із того, що Франсуа-Батист утратив пильність, Уїл підтягнув до себе ногу і вдарив хлопця у поперек. Захоплений зненацька Франсуа, падаючи, вистрелив з пістолета прямо у стелю печери. У замкненому просторі звук пострілу здавався оглушливим. Одразу ж Еліс почула, як куля вдарилася у тверду скелю, відскочила від неї і пролетіла кімнату.

Рука Марі-Сесіль блискавично зметнулася до скроні, й Еліс побачила, як крізь її пальці потекла кров. Якусь мить Марі-Сесіль ще хиталася, а потім упала додолу.

— Maman!

Франсуа-Батист скочив на ноги і побіг до неї. Пістолет упав на землю, підлетівши аж до вівтаря.

Одрік вихопив у Марі-Сесіль ножа і перерізав мотузки Уїла з несподіваною силою, потім, віддавши йому ніж, наказав:

— Звільни Еліс.

Не зваживши на його слова, Уїл кинувся через усю печеру до Франсуа-Батиста, який стояв навколінці, тримаючи на руках матір.

— Non, maman. Ne ťen vas pas. Ecoute-moi, maman, rèveille-toi[221], — лементував він.

Уїл схопив хлопця за плечі його більшої на кілька розмірів куртки, різко смикнув назад і стукнув головою в нерівну кам’яну підлогу. Потім побіг до Еліс і почав розрізати мотуззя на її руках.

— Вона мертва?

— Я не знаю.

— А як щодо...

Уїл швидко поцілував її просто в губи і ривком звільнив її руки від пут.

— Франсуа-Батист буде непритомний досить довго, тож ми зможемо вибратися звідси.

— Візьми Шелаг, Уїле, — промовила Еліс, указуючи на подругу. — А я допоможу Одрікові.

Напруживши руки до краю, Уїл підняв Шелаг і рушив до тунелю. Еліс тим часом підбігла до Одріка.

— Книги, — швидко сказала вона. — Ми маємо забрати Книги, перш аніж вони обоє отямляться.

Одрік стояв, усе ще дивлячись униз на нерухомі тіла Марі-Сесіль та її сина.

— Мерщій, Одріку, — повторила Еліс. — Нам слід вибиратися звідси.

— Я не мусив утягувати тебе в цю справу, — нарешті промовив він тихо. — Моє бажання дізнатися, справдити обіцянку, яку я колись дав і не дотримав, зробило мене сліпим до інтересів інших. Я егоїст, який надто багато думав лише про себе.

Одрік поклав руку на одну з Книг.

— Ти питала мене, чому Алаїс не знищила її, — раптом промовив Беяр. — Відповідь проста: я б їй не