Читати книгу - "Вовк-тотем"

народні ополченці на вантажівках і в малих автомобілях разом пішли на цю битву, причому їм постачають бензин і патрони скільки потрібно. Навіть полкові лікарі вийшли на поле бою. Вони роздобули в Пекіні гіпертоксичну отруту, що не має ні кольору, ні смаку, і за допомогою шприца впорскують цю отруту в кістковий мозок мертвих баранів, а потім кидають їх у степу. Так уже отруїлося чимало вовків. Однак ще гірше робить бригада робітників-ремонтників доріг, які приїхали сюди разом із виробничо-будівельним корпусом. Вони використовують будь-яку зброю в ході битви й навіть винайшли спосіб підривати вовків: ховають детонатор у кістку з ноги барана й обмазують усе це овечим лоєм, а потім кладуть у місцях, де з’являються вовчі зграї. Щойно вовк укусить таку «кістку», так йому і знесе вибухом півголови. Ці будівельники скрізь розкидають таку вибухівку в баранячих кістках, навіть уже попідривали чимало собак місцевих скотарів. Степові вовки були втягнуті у вир народної війни, коли скрізь співається: «Діди й онуки вийшли воювати і не полишать поля бою, поки не винищать усіх шакалів і вовків». Я чув, що скотарі вже подали скаргу до військового округу…

Ґао Цзяньчжун сказав:

— А робітники нашої бригади в останні дні також розохотились і за один раз убили п'ятьох-шістьох вовків. Ці люди, які зі скотарів перетворились на селян, мають ще кращі навички вбивства вовків. За дві пляшки горілки я вивідав у них, як вони це роблять. Ці також ставлять капкани, але вони набагато хитріші, ніж тутешні скотарі. Місцеві мисливці завжди ставлять капкан поряд із мертвим бараном, і за довгий час вовки вже визначили певну закономірність. Коли вони бачать мертвого барана в степу, то стають надзвичайно обережними й не наважуються відразу ж торкатися його, а направляють туди спочатку ватажка, який має найбільш гострий нюх. Коли цей ватажок винюхає капкан, вони його спочатку відриють, а потім уже приступають до харчування. Однак ці заробітчани відкинули такий спосіб і спеціально почали ставити капкани в місцях, де багато вовків, але поряд немає ні мертвих баранів, ні кісток, а тільки рівна земля. І здогадайтеся, що вони використовують як приманку? Ні за що не здогадаєтесь… Вони вимочують кінський кізяк у розтопленому овечому лої, а потім виловлюють його й висушують, згодом розминають цей кізяк, який уже добре просяк запахом овечого лою, і розсипають його в місцях, де встановлені капкани, кількома рядками, причому кожний рядок веде до капкана. Це і є їхня приманка. Коли вовки йдуть повз таке місце, вони чують запах овечого лою, однак, оскільки поряд немає ні мертвого барана, ні м’яса з кістками, вовки втрачають пильність і починають нюхати все наліво й направо. Та поки вони так рознюхуються — потрапляють у пастку. От і скажіть, чи такий спосіб не лихий? Це називається «зловити курку, й жмені рису для цього не використавши». Голова Ван каже, що саме у такий спосіб вони позбулись вовчого лиха в себе на батьківщині…

Чень не міг цього слухати. Він прочинив двері й пішов до вовчого кола, стиха кличучи Вовчика. Вовчик також скучив за ним, не бачивши його цілий день, тож уже стояв на краю свого кола в радісному очікуванні й, розмахуючи хвостом, дивився, як він наближається до кола. Чень присів і міцно обійняв малого, притиснувшись обличчям до його голови, а потім довго сидів так, не бажаючи його відпускати. Осінні ночі в степу морозні, а тужливі й протяжні завивання степових вовків на широкому новому пасовищі залишились уже дуже далеко… Ченю не варто було турбуватись про те, що вовчиці прийдуть віднімати в нього Вовчика, однак у цю мить він насправді дуже хотів, щоб вони його забрали й повели на північний бік кордону…

Почулись чиїсь кроки й зупинились поряд із Ченем. Голос Яна Ке промовив:

— Я чув, як Лхамжав розповідав, що він бачив, як білий вовк-ватажок повів свою зграю на той бік прикордонного шосе, і бригадний маленький ГАЗ так і не зміг їх наздогнати. Я думаю, що цей білий вовчий князь уже більше не повернеться до Орхону.

Усю наступну ніч Чень Чжень крутився з боку на бік, але так і не заснув.

33

Що стосується християнського світу, то три століття — з XIII по XV — були періодом занепаду. То була епоха монголів. Кочове життя, що прийшло з Середньої Азії, домінувало у відомому тоді світі. На піку тієї епохи в Китаї, Індії, Персії, Єгипті, в Північній Африці, на Балканському півострові, в Угорщині й Росії панували монголи або споріднені з ними турки, які походять від тюрків, а також їхні традиції.

Герберт Дж. Веллс. «Нарис історії світу»

Ведмедя можна водити на повідку, тигра можна водити на повідку, лева можна водити на повідку, слона теж можна водити на повідку, але монгольського степового вовка не можна водити на повідку.

Вовчик ладен був умерти, але відмовлявся йти на прив'язі за возом під час переїзду.

Корови й вівці усієї бригади вийшли на шлях ще вдосвіта, а колона возів великим потоком уже перевалила за гірський кряж на заході — розділившись на загони, бригада переїжджала на своє осіннє пасовище. Однак шість навантажених возів з юрти молодої інтелігенції з другого загону ще навіть не вирушили, хоча Старий Біліґ і Ґасмаа двічі надсилали людей, щоб прискорити хлопців.

Чжан Цзіюань останніми днями спеціально повернувся додому, щоб допомогти з переїздом. Однак ані він, ані Чень Чжень не могли нічого вдіяти проти впертості Вовчика. Чень ніяк не очікував, що, успішно здолавши різноманітні труднощі за півроку виховання вовченяти, він раптом зазнає затримки через нього під час переїзду.

Коли вони їхали сюди з літнього