Читати книгу - "ОстаннІ ПовІдомлення , Arachne "

Лукас водив пальцем по краю фотографії, наче сподіваючись знайти на ній щось, що вислизало від їхньої уваги. Його погляд був зосереджений, але в голосі прозирала тривога.

— Він увесь час кроком попереду, — сказав Лукас, ламаючи тишу. - Кожне повідомлення, кожен рух - все продумано. Але навіщо залишати сліди? Чому він попереджає нас?

Клер сіла навпроти, її руки тремтіли, але голос звучав твердо:

— Можливо, він хоче нас налякати. Зробити так, щоб ми постійно відчували його присутність.

Лукас похитав головою, насупившись.

- Не тільки. Це більше, ніж страх. Це контроль. Він хоче, щоб ми повірили, що все бачить і знає про кожен наш крок. Але ж ми не знаємо, хто він насправді.

Клер замислилася і промовила:

— Що, коли він не один? Може, є хтось, хто йому допомагає? Або хтось усередині ділянки…

Лукас насупився, її слова вдарили його як блискавка.

- Хедлі.

Вона здригнулася.

— Ти думаєш, він якось пов'язаний із цим?

Лукас задумливо кивнув головою.

— Два роки тому він одержав гроші за мовчання. Він міг бути частиною цієї гри із самого початку. Можливо, він знає більше, ніж каже. Або навіть допомагає вбивці залишатися у тіні. Але є й інше…

Він зробив паузу і глянув у вічі Клер.

— А що, коли він просто пішак? Той, хто шантажує його, використовує це для особистої помсти чи контролю.

Клер задумалася, її погляд став напруженим.

— Ти хочеш сказати, що справжній вбивця може використовувати Хедлі, щоб скеровувати нас хибним слідом?

Лукас зітхнув.

- Це можливо. Він використовує Хедлі, щоб залишитись у тіні, а сам спостерігає за нами. Але у нас є одна зачіпка: ретранслятор на старій серверній вежі. Ми знаємо, що повідомлення йдуть через неї. Але хто міг його налаштувати?

Кімната поринула у напружену тишу, Лукас обернувся до Клер, яка продовжувала вивчати фотографію з їхнім похмурим посланням. Її руки все ще тремтіли, але погляд був зосереджений і сповнений рішучості.

— Лукасе, якщо все це не просто помста? - Нарешті порушила мовчання Клер, її голос був тихим, але виразним.

Лукас підняв на неї очі, в яких блиснула цікавість.

— Що ти маєш на увазі? Ми припускали, що це помста за щось, що з Алексом. Він зник, потім почалися вбивства. Що це ще може бути?

Клер замислилася, опустивши погляд на стіл.

— Кожне вбивство спрямоване на людей, пов'язаних з Алексом: його колеги, партнери, навіть знайомі по роботі. Але чому він обрав мене? Чому ти тепер? Помста зазвичай не така складна. Він міг убити нас одразу.

Лукас зітхнув, спершись на стіл.

— Ти маєш рацію. Це надто складно для звичайної помсти. Він грає із нами. Створює напругу, розігрує кожну деталь як шахіст. Це схоже на контроль. Він хоче, щоб ми були на гачку.

Клер похитала головою, її обличчя висловлювало сумнів.

- Контроль - так, але навіщо? Що він намагається довести? Можливо, це щось особисте? Може, справа не лише в Олексію?

Лукас насупився, його думки закружляли у пошуках відповіді.

— Якщо це не просто помста, то він може намагатися довести щось. Собі чи нам. Може, він вважає, що Алекс зробив якусь помилку, і тепер хоче показати, що контролює всіх, хто був з ним пов'язаний.

Клер насупилась ще сильніше.

— Або хоче показати, що ми безпорадні. Що ми не можемо врятувати одне одного. Це не просто помста, це знищення. Психологічна гра, де його мета – не просто вбити, а зламати нас.

Лукас напружився, усвідомлюючи, що вони можуть бути ближчими до істини, ніж будь-коли.

— Тоді він має бути пов'язаний із Алексом глибше, ніж ми думали. Може це хтось, хто знав його особисто? Хтось, кого він образив чи зрадив?

Клер раптом зблідла, і її очі розширилися від несподіваного усвідомлення.

- А якщо це хтось, кого Алекс знав дуже добре? Хтось, кому він довіряв?

Лукас глянув на неї, його голос став напруженим.

— Ти думаєш, чи це міг бути хтось із його близьких?

Клер похитала головою, її голос тремтів.

- Я не знаю. Але мені здається, що це все особисте. Дуже особисте. Це не просто помста, це бажання знищити все, що залишилося від Алекса.

Лукас встав і почав нервово ходити по кімнаті.

— Якщо це правда, то "Мисливець" не зупиниться, доки не закінчить гру. Він переслідує нас, тому що ми для нього останні частки того світу, який він хоче зруйнувати. Але навіщо? Що він хоче довести?

Клер зітхнула і заплющила очі.

— Можливо, він хоче, щоб ми страждали так само, як він страждав. Може він вважає, що це справедливо.

Лукас зупинився, дивлячись на неї з суворим виразом обличчя.

— Або він хоче змусити нас повірити, що ми вже програли. Але ми не дозволимо йому цього.

Клер звела очі, і їхні погляди зустрілися.

- Ні, не дозволимо, - тихо, але впевнено сказала вона. — Ми знайдемо його і дізнаємось правду. Навіть якщо це буде боляче.

Лукас кивнув, його обличчя стало рішучим.

— І цього разу ми закінчимо гру на наших умовах.

***

Ранок тягнувся повільно, наче час вирішив уповільнити хід, даючи Лукасу можливість обміркувати все, що сталося за останні дні. Він сидів у своєму кабінеті, занурений у похмурі думки. Зовні за вікном ліниво падав сніг, накриваючи місто ще одним шаром білої мовчанки.

На столі перед ним лежали документи, фотографії та звіти, але погляд Лукаса був прикутий до однієї-єдиної папки - тієї, що містила все, що він знав про шерифа Джона Хедлі.

Чи пов'язаний шериф зі зникненням Алекса Макгрея?

Це питання мучило його, не даючи спокою.

Лукас взяв до рук фотографію, зроблену кілька років тому. На ній Хедлі стояв поряд з Алексом, обидва посміхалися, ніби нічого не віщувало лиха. Він перевернув знімок, сподіваючись знайти якусь підказку, але там були лише дати та місце зустрічі: "Ділова зустріч, 2 тижні до зникнення Алекса".

"Що ви тоді обговорювали, Хедлі? Що пов'язувало тебе з Алексом?" - подумав Лукас.

Його руки стиснули фотографію сильніше, поки не стало боляче.