Читати книгу - "Випробування невинуватістю"

жаргоні навіть вислів є – пригнічена стара діва. Заздрісна, ревнива, із затаєною образою, справжньою чи надуманою. О, так, це влучний вислів. «І як зручно було б», – дозволив собі некоректність містер Маршалл. Так, дуже вдало. Чужинка. Не одна з сім’ї. Проте чи спроможна Кірстен Ліндстром свідомо обмовити Джеко, почувши сварку та скориставшись цим? Складно повірити. Кірстен любила Джека. Вона завжди була відданою всім дітям. Ні, це не вірогідно. Шкода, бо… він не міг припустити, щоб думки й далі пливли цим руслом.

Його погляд перемістився на Лео Арґайла та Ґвенду Вон. Про їхні заручини не було оголошено, от і добре. Мудре рішення. Він уже їм писав і прозоро натякав. Звісно, місцевим було відомо про цей секрет, і, беззаперечно, відомо поліції. Для поліції це склало б чудову відповідь. Незліченні прецеденти. Дружина, чоловік та інша жінка. Проте, так чи так, Маршалл не вірив, що Лео Арґайл убив свою дружину. Ні, йому справді не вдавалося повірити в це. Зрештою, він багато років був знайомий з Лео Арґайлом і мав про нього найкращу думку. Інтелектуал. Чоловік, який уміє щиро співчувати, ерудований, зі спокійним, філософським баченням життя. Такі не вбиватимуть дружину кочергою. Звісно, у певному віці, коли чоловік закохається… але ні! Це дурня для газет. Приємне недільне читання на Британських островах. Насправді неможливо навіть уявити, що Лео…

А як щодо жінки? Він небагато знав про Ґвенду Вон. Придивився до її повних губ і зрілої фігури. Вона таки закохана в Лео. Схоже, досить довго. Він замислився: «А як щодо розлучення? Як би місіс Арґайл поставилася до розлучення?» Він справді не знав, але не вважав, що така ідея сподобалася б Лео Арґайлу – старомодному чоловікові. Він не припускав, що Ґвенда Вон була коханкою Лео Арґайла, тому більш імовірно, що, якби Ґвенда побачила можливість усунути місіс Арґайл, не викликаючи підозр… Він перервав думку. Чи пожертвувала б вона Джеко без докорів сумління? Він не вірив, що їй узагалі подобався Джеко. Шарм Джеко на неї не впливав. А жінки – містер Маршалл надто добре це знав – безжальні. Тож Ґвенду Вон не слід брати до уваги. Минуло так багато часу, тому дуже сумнівно, що поліція знайде хоч якісь докази. Він не бачив свідчень проти неї. Того дня вона перебувала в будинку, в бібліотеці з Лео, побажала йому на добраніч та спустилася сходами. Ніхто не бачив, чи не зайшла вона до вітальні місіс Арґайл, узяла кочергу та підступила ззаду до жінки, яка, нічого не підозрюючи, схилилася над паперами на своєму столі. А коли місіс Арґайл безмовно впала, Ґвенда просто відкинула кочергу та вийшла через вхідні двері, як завжди, попрямувавши додому. Малоймовірно, що є якийсь спосіб поліції чи комусь іншому переконатися, чи так воно й було.

Він перевів погляд на Естер. Миле дитя. Ні, вона не мила, а справжня красуня. Гарна досить дивною, бентежною вродою. Цікаво, хто її батьки. У ній відчувалося щось нестримне й дике. Так, варто навіть використати слово «відчайдушне». Чому вона справляла враження відчайдушної? Вона нерозсудливо втекла, щоб потрапити на сцену, закрутила легковажний роман із сумнівним чоловіком. Тоді схаменулася, повернулася з місіс Арґайл додому та знову зажила тут. Проте на Естер не можна не зважати, бо ніколи не знаєш, що в неї на гадці. Ніхто не знає, на що вона здатна у хвилину відчаю. Навіть поліція.

Фактично містер Маршалл сумнівався, що поліція, навіть визначивши, хто відповідальний за злочин, зможе щось удіяти. Загалом, схоже, ситуація задовільна. Задовільна? Він аж здригнувся від цього слова. Справді? Чи глухий кут – непоганий вихід із такої ситуації? Він замислився, чи знають Арґайли правду? Вирішив, що ні. Вони її не знають. За винятком того, хто знає аж надто добре… Ні, вони не знали правду. Проте підозрювали? А якщо іще не підозрювали, то незабаром почнуть, бо коли не знаєш, то не можеш опиратися цікавості, намагаєшся щось пригадати… Неприємно. Так, так, дуже неприємна ситуація.

Усі ці думки не забрали багато часу. Виринувши із задуми, містер Маршалл відчув на собі уважний і глузливий погляд Мікі.

– Отже, містере Маршалл, ваш вирок? – запитав Мікі. – Хтось чужий, невідомий приблуда, злочинець, який убиває, грабує та зникає.

– Здається, – почав містер Маршалл, – нам доведеться прийняти цю версію.

Мікі відкинувся в кріслі та розсміявся.

– Це наша історія, і ми дотримуватимемося її, так?

– Так, Майкле, саме це я б вам порадив.

Мікі кивнув.

– Розумію, – погодився він. – Це ваша порада. Так, насмілюся зауважити, що ви маєте рацію. Але самі ви в це не вірите, чи не так?

Містер Маршалл холоднокровно поглянув на нього. Біда з тими людьми, які не мають правового чуття обережності. Вони наполегливо хочуть почути те, чого краще не озвучувати.

– Я бачу це так, – відповів він. – Та це лише моя думка.

У категоричності його тону вчувалася купа докорів.

Мікі обвів поглядом усіх за столом.

– І що ми думаємо? – Він звернувся до всіх. – Тіно, люба моя, ти так спогорда на все дивишся і мовчиш. Маєш якісь ідеї? Так би мовити, непопулярні версії? А ти, Мері? Ти небагато говорила.

– Звісно, я згодна з містером Маршаллом, – кинула Мері досить різко. – Яке інше пояснення може бути?

– Філіп не згоден із тобою, – сказав Мікі.

Мері швидко повернулася до чоловіка.

Філіп Дюррант притишеним голосом порадив:

– Притримай краще язика, Мікі. Немає нічого доброго в тому, щоб надто багато патякати в скрутному становищі. А ми всі в такому становищі.

– Ні в кого жодної думки? – запитав Мікі. – Гаразд. Нехай так. Але замисліться про це сьогодні хоч на мить, перед тим як заснути. Дуже рекомендую. Зрештою, треба знати, де ми є, так би мовити. Кірсті, вам хіба нічого не відомо? Зазвичай ви щось знаєте. Як я пам’ятаю, ви завжди були в курсі, що відбувається, хоча – мушу визнати – ніколи не розповідали.

Не без гідності Кірстен Ліндстром мовила:

– Я гадаю, Мікі, тобі варто прикусити язика. Містер Маршалл має рацію. Надто багато балачок – немудро.

– Ми могли б проголосувати, – знущався Мікі. – Чи написати ім’я на аркуші паперу та кинути до капелюха. Цікаво було б побачити, хто отримає голоси.

Цього разу Кірстен Ліндстром підвищила голос.

– Тихо, – звеліла вона. – Не будь дурним, нерозсудливим хлопчиськом, яким ти завжди був. Ти вже виріс.

– Я просто запропонував подумати про це, – збентежився Мікі.

– Ми про це подумаємо, – сказала Кірстен Ліндстром. Сердитим голосом.

Розділ одинадцятий