Читати книгу - "Нестерпний бос, Надія Борзакова"

Сигнал про те, що в робочий чат надійшло повідомлення вирвав мене з тяжких думок.

Bogdan Tarnovsky: "Зайди до мене".

Подумки застогнавши, я вийшла з-за столу і попрямувала до кабінету боса. Дорогою пройшлася кінчиками пальців під очима, щоб стерти чорні крапочки від туші, якщо та встигла обсипатися, а потім пригладила волосся. Підійшла до дверей. Постукала.

- Заходь, - озвався з кабінету Тарновський.

Приготувавшись ... До всього, я відчинила двері і зайшла. Богдан Тарновський сидів, розвалившись у кріслі, і щось писав у телефоні.

- Сядь, - не відриваючись від свого заняття, кинув він.

Ну, гаразд. Я сіла на край одного з крісел біля його гігантського столу. Обвела поглядом ідеально вилізаний кабінет з якого встигла зникнути стінна шафа з книгами по бізнесу, які ніхто й ніколи не діставав із полиць і злегка потертий шкіряний диван чорного кольору. Замість нього тепер великий світло-сірий тканинний красень у формі літери "г".

- Альоно, завтра о десятій ранку ми матимемо зустріч із представниками ось цієї компанії, - промовив Тарновський, розвертаючи до мене смартфон. На дисплеї красувався логотип одного з найбільших мультибрендових дилерів люксового одягу та аксесуарів. - Усю інформацію я скинув тобі на пошту, ознайомся. До п'ятнадцятої нуль-нуль чекаю на твої пропозиції про те, як переконати їх працювати з нами. Вишлеш і можеш їхати додому збиратися. Я заїду за тобою о шостій вечора.

- Тобто? - я впіймала його погляд. У льодово-синіх очах а ні натяку на якісь емоції.

– Ми летимо до Одеси на добу. Сьогодні ввечері туди, а завтра – назад. Літак о дев'ятій. В аеропорт треба прибути за дві години, якщо раптом ти не знаєш, - буденним тоном промовив він, дивлячись на мене.

Я з ним лечу до Одеси. Не хочу нікуди з ним летіти!

- Все, йди, Альоно. Час.

– А хто ще летить?

- Ніхто, - сині очі спалахнули вогнем. - Там будемо тільки ми вдвох.