Читати книгу - "Знак Хаосу"

— Думаю, що це важко?

— Так. Весь фокус у тому, щоб тиснути, тиснути і тиснути і не переставати це робити, навіть коли перестаєш рухатися, — відповів я.

Ми стояли з хвилину мовчки, поки вона розглядала Лабіринт під новим кутом зору.

— І як він вам — сподобався? — Поцікавився нарешті я.

— Він естетичний.

— А ще що-небудь відчуваєте?

— Міць, — відповіла вона. — Він, здається, щось випромінює. — Вона гойднулася вперед і помахала рукою над найближчою лінією. — Тиск тут майже фізичний, — додала вона потім.

Ми рушили далі, проходячи з іншого боку вздовж всієї довжини величезного малюнка. Я бачив по іншу сторону Лабіринту місце, де горів ліхтар. Світло його майже губився в примарному мерехтінні Лабіринту.

Незабаром Корал знову зупинилася.

— А що це за лінія, яка, здається, закінчується прямо тут? — показала вона.

— Це не кінець, — уточнив я. — Це початок. Саме з цього місця і починають проходити Лабіринт.

Вона наблизилася, провівши рукою над нею.

— Так, — сказала вона. — Я відчуваю, що вона починається тут.

Не знаю, скільки ми там стояли, потім вона взяла мене за руку і стиснула її.

— Спасибі, — сказала вона, — за все.

Я вже зібрався запитати, навіщо вона говорить з такою конкретністю, коли вона рушила вперед і ступила на лінію.

— Ні! — Закричав я. — Стій!

Але було вже занадто пізно. Її нога вже опустилася на лінію і світло яскраво окреслив підошву чобота.

— Не рухайся! — Скомандував я. — Що б ти не робила, стій струнко.

Вона зробила те, що я сказав, зберігаючи колишню позу. Я провів язиком по губах, здалася мені дуже сухими.

— Тепер постарайся підняти ногу з лінії і прибрати її. Ти можеш це зробити?

— Ні, — відповіла вона.

Я опустився на коліна поруч з нею і став вивчати обстановку. Теоретично, якщо вступиш на Лабіринт, повернення назад уже немає. У тебе є тільки один вибір — продовжувати йти і або успішно пройти його, або бути знищеним десь по дорозі. З іншого боку, їй і так належало загинути. Знову ж теоретично, ніхто, крім осіб королівської крові Амбера не повинен ступати на Лабіринт і залишитися в живих. Ось і покладайся тепер на теорію.

— Страшенно невідповідний час для запитань, — сказав я. — Але чому ти це зробила?

— Там, у печері, ти сказав мені, що здогадався. Ти сказав, що знаєш, що я таке.

Я згадав свої слова, але говорилося це, маючи на увазі, що вона носить в собі міняючу тіла істоту. Яке ж значення могли вони мати ще, стосовне крім усього іншого і до Лабіринту? Але навіть коли я підшукував заклинання, здатне звільнити її від тяжіння Лабіринту, мені приходило в голову очевидне.

— Твій зв'язок з Домом?… — Тихо промовив я.

— Вважають, що у короля Оберона був роман з моєю матір'ю перед тим, як народилася я, — сказала вона. — За часом сходиться. Однак, це всього лише слух. Я ні від кого не змогла добитися подробиць. І тому ніколи не відчувала впевненості. Але я мріяла про те, щоб це було правдою. Я сподівалася знайти якийсь шлях до цього місця. Я мріяла потрапити сюди, пройти Лабіринт і побачити, як переді мною розкриються Відображення. Але я також знала, що якщо не права, то загину. А потім, коли ти погодився, ти підтвердив мою мрію. Але я не перестала боятися. І як і раніше боюся. Тільки тепер я боюся, що у мене не вистачить сил успішно подолати його.

Те відчуття знайомості, випробуване мною при першій зустрічі з нею… Я раптом збагнув, що його викликала загальна сімейна схожість. Її ніс і лоб трішки нагадували мені Фіону, в підборідді і в вилицях було щось від Флори. Однак волосся, очі і статура нагадували сестру.

Я знову згадав зло спостерігаюче зображення свого діда в галереї нагорі. Розпусний старий паскудник дійсно погуляв на славу. Треба, однак, віддати йому належне. Він був непоганим чоловіком.

Я зітхнув і підвівся на ноги. Поклав їй руку на плече.

— Слухай, Корал, — звернувся до неї. — Перш ніж ми пробували взятися за це, нас усіх гарненько інструктували. Я маю намір розповісти тобі про нього перш, ніж ти зробиш ще один крок, а поки я кажу, ти відчуєш протікаючу від мене до тебе енергію. Я хочу, щоб ти була як можна більш сильною. Коли ти зробиш наступний крок, я хочу, щоб ти ні разу не зупинялася, поки не дістанешся до середини. Можливо бути я буду кричати тобі вказівки. Відразу ж роби те, що я тобі кажу, навіть не думаючи про це. Спершу я розповім тобі про вуалі, місця опору… Скільки я говорив, не знаю…

Я стежив, як вона наблизилася до першої Вуалі.

— Не звертай уваги на холод та шок, — сказав я. — Вони не заподіють тобі шкоди. Нехай тебе не відволікають ці іскри. Ти скоро натрапиш на сильний опір. Не прискорюй дихання.

Я стежив, як вона пробивалася.

— Добре, — схвалив я, коли вона вийшла на легкий відрізок, вирішивши не говорити, що наступна Вуаль буде набагато важче. — До речі, не подумай, що сходиш з розуму. Скоро він почне грати з тобою в мнемонічні гри…

— Уже почав, — відгукнулася вона. — Що мені робити?

— Ймовірно, це в основному спогади. Просто давай їм текти і як і раніше зосереджують увагу на шляху.

Вона продовжувала йти, і я заговорював їй зуби, поки вона не пройшла другу Вуаль. Перш, ніж вона вирвалася з неї, іскри піднялися їй майже до плечей. Я стежив, як вона насилу минала дугу за дугою, а потім хитрі криві і довгі радісні повороти, реверсивні петлі; часами вона рухалася швидко, а часом уповільнювала хід майже до повної зупинки. Але таки продовжувала йти. Вона володіла зором і, здавалося, володіла волею. Не думаю, що вона потребувала тепер мене. Я був упевнений, що мені більше нічого запропонувати, що результат проходження знаходиться в її власних руках.

Тому я заткнувся і стежив, роздратований, але нездатний перешкодити власному тілу повторювати її руху, наче сам був там, предбачаючий, компенсуючий.

Дійшовши до Великої Кривої, вона оповилась живим полум'ям. Просування її стало сильно уповільненим, але набувало якоїсь неослабності. Яким би не був результат, я знав, що вона змінювалася, вже змінилася, що Лабіринт виправляв щось в ній і що вона близька до кінця. Я мало не закричав, коли вона, здається, зупинилася на мить, але слова завмерли в мене в горлі, коли вона здригнулася всім тілом, але потім продовжила шлях. Коли вона наблизилася до останньої Вуалі, я витер рукавом піт