BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Острів Скарбів 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Скарбів"

124
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Острів Скарбів" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 55
Перейти на сторінку:
сказав він, — ти це владнаєш.

І лише тоді з полегкістю зітхнув.

— А тепер ось що я тобі скажу, — вів він далі. — Ось що я тобі скажу, і ні слова більше. Я був у команді Флінта, коли він закопував скарби. Він і ще шестеро здоровенних моряків. Вони були на березі майже тиждень, а ми лишалися на старому «Моржі». Раптом одного чудового дня ми побачили шлюпку, в якій сидів Флінт. Голова в нього була зав'язана синім шарфом. Сходило сонце. Флінт був смертельно блідий і повертався на корабель сам, а решта шість були вбиті… Вбиті й закопані на острові. Як він з ними впорався, ніхто з нас ніколи так і не дізнався. У них була там бійка, різанина, і він їх усіх переміг — один шістьох!.. Біллі Бонс був штурманом, довгий Джон квартирмейстером. І вони спитали його, де він сховав скарби. «Можете зійти на берег, якщо хочете, і пошукати там, — сказав він у відповідь. — Але, клянусь громом, корабель не чекатиме вас!» Отак він їм і сказав, той Флінт. Через три роки я вже був на іншому кораблі. І знову ми побачили цей острів. «Хлопці, — кажу я, — тут Флінт закопав свої скарби. Причалимо ї знайдемо їх». Каштанові це не сподобалося, але всі матроси були за мене, і ми зійшли на берег. Дванадцять днів ми шукали, і з кожним днем товариші дивилися на мене все лютіше й лютіше. Аж ось одного ранку всі матроси пішли назад на корабель. «А ти, Бенджамін Ганн, залишайся, — сказали вони. — Ось тобі мушкет, лопата и кирка… Лишайся собі тут і шукай грошенята Флінта». Так і сталося. Відтоді, Джім, ось уже три роки я живу тут і ще ні разу не бачив християнських харчів. Ти тільки поглянь на мене, поглянь! Чи схожий я на простого матроса? Ні, кажеш? Та мені й самому здається, що ним я не був ніколи.

Сказавши це, він дивно підморгнув одним оком і боляче вщипнув мене за руку.

— Отак і скажи своєму сквайрові, Джім: Вен і не був ніколи схожий на простого матроса, — вів він далі. — І ще скажи, що Бен три роки жив сам на острові, вдень і вночі, в спеку й дощ. Іноді він згадував свою стареньку матір, ніби вона ще жива (отак і скажи йому), Але більшу частину часу бідолашний Ганн (так і скажи йому), більшу частину часу бідолашний Ганн займався іншими справами. І, кажучи це, щипни його отак, як я.

І він знову з надзвичайно таємничим виглядом ущипнув мене.

— А тоді, — вів він далі, — тоді скажи йому ще от що: Ганн — хороший чоловік (так і скажи), і він добре розуміє різницю, так, добре розуміє різницю між природженим джентльменом і джентльменом долі, до яких він колись належав і сам.

— Гаразд, — сказав я. — Але я погано зрозумів, що ви мені казали. Та це зараз і неважливо, бо я все одно не знаю, як дістатися на корабель.

— Ага, — відповів він, — ось воно в чому справа. Та в мене є човен, який я зробив сам, своїми власними руками. Я ховаю його під білою скелею. У найгіршому випадку ми можемо поїхати на ньому, коли стемніє… Тсс… — увірвав він свою мову. — Що це таке?

Над островом лунко прогримів гарматний постріл, хоча до заходу сонця лишалося ще години дві.

— Вони почали бій! — закричав я. — За мною! Швидше!

І кинувся бігти до стоянки шхуни, забувши про всі свої страхи. Поруч мене легко і швидко біг злополучний остров'янин, взутий у саморобні чув'яки з козячої шкури.

— Ліворуч, ліворуч, — покрикував Бен Ганн. — Завертай ліворуч, братику Джім! Ближче до дерев! Отут я вперше забив козла. Тепер кози сюди не сходять, а тримаються на горі, тому що бояться Бенджаміна Ганна… Ага! Ось і кладовище! Бачиш, могили? Я приходив сюди час од часу, коли мені здавалося, що була неділя, і молився тут над могилами. Ну, звичайно, це тобі не церква, але все-таки виходило досить урочисто. Звичайно, я був один, без капелана, без біблії…

Отак, на бігу, він не переставав говорити, хоч я нічого йому не відповідав. Та він і не чекав відповіді.

Слідом за гарматним пострілом пролунав після невеликої перерви залп з рушниці.

Потім запала тиша, і я побачив, як попереду за лісом, приблизно за чверть милі од нас, замайорів британський прапор.

Частина четверта

ЧАСТОКІЛ

Розділ XVI

РОЗПОВІДЬ ПРОДОВЖУЄ ЛІКАР. ЯК БУЛО ЗАЛИШЕНО КОРАБЕЛЬ

Приблизно о пів на другу, або, кажучи по-морському, коли пробило три склянки, дві шлюпки відчалили од «Іспаньйоли» до берега. Капітан, сквайр і я обговорювали в каюті, що нам робити далі. Якби був хоч легкий вітерець, ми напали б несподівано на шістьох бунтівників, які лишилися на кораблі, знялися б з якоря і вийшли у море. Але стояв цілковитий штиль. До того ж увійшов Гентер і повідомив, що Джім Гокінс сів у човен і разом з піратами поїхав на острів.

Ми, звичайно, не сумнівалися щодо Джіма Гокінса, але дуже турбувалися за нього. Від наших матросів можна було чекати всього. І, сказати правду, ми не сподівалися побачити його знову. Ми вийшли на палубу. Від спеки смола виступила пухирями в пазах. Скрізь у повітрі стояв такий сморід від болотяних випарів, що мене мало не занудило. У цій клятій протоці пахло пропасницею і дизентерією. Шестеро негідників незадоволено сиділи на баці під парусом. На березі коло гирла якоїсь річки видно було дві шлюпки, і в кожній вартував матрос. Один з них насвистував «Ліллібулеро».

Чекати далі було вже неможливо, і ми вирішили, що я з Гентером поїду в човникові на розвідку.

Шлюпки були праворуч од корабля. А ми з Гентером рушили прямо до того місця, де на карті було позначено частокіл. Помітивши нас, матроси, що оберігали шлюпки, очевидно, щось запідозрили. «Ліллібулеро» урвалось. Ми бачили, як вони сперечаються, мабуть вирішуючи, як бути. Коли б вони повідомили Сільвера, то, певно, все сталося б інакше. Та, очевидно, вони мали інструкції ні за яких обставин не кидати шлюпок. Вони заспокоїлись, і один з лих знову засвистів «Ліллібулеро».

Берег у цьому місці трохи вигинався, і я навмисно кермував так, щоб вороги не могли побачити нас раніше, ніж ми причалимо. Вискочивши на берег, я побіг щодуху, підклавши під капелюх для захисту від сонця шовкову хустинку і для певності тримаючи напоготові пістолети.

Не встиг я

1 ... 24 25 26 ... 55
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Скарбів"