Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто там є? — спитав святий Петро.
— Це я — Іван Торбина. У вас є музики?
— Нема.
— А дівчата?
— Нема.
— А гуляєте?
— Ні.
— То якого дідька ви живете?
Святий Петро висунув крізь віконце голову і пробурчав:
– Іди геть, волоцюго!
Іван стукає до другої брами.
— Чого гримаєш? — спитав святий Миколай.
— У вас музики є?
— Я тобі дам таких музиків, що нараз оглухнеш! — погрозив старий.
— А дівчата у вас файні?
— Май ти, дрантюху, що говориш!
— Горілка у вас моцна?
— Рай — це не якась садагурська корчма.
— Пусте все те, що Абрамко пише, — відповів Іван і постукав у третю браму. Йому ніхто не відповів, бо за брамою стояв страшний гармидер.
— Гей, чуєте? У вас є музики?
Хтось відповів:
— Аякже! Все в нас є!
Брама створилася, Іван увійшов і аж за голову схопився: там чорти і всілякі грішники так верещали і скакали, що тяжко було дивитися. І Торбина крикнув:
— Тут має бути порядок, як у війську цісаря! Ану, чорти!..
Чорти зібралися всі докупи й витрутили Івана за браму. Сказали йому у шпаринку:
– Іди зицируй[27] свого цісаря, не нас. Ми не дурні.
— Немає, мой, правди для бідного! — каже собі леґінь. — Піду я до Бога, може, хоч він порядний чоловік.
Став перед Господом і просить:
— Дай мені, Боже, таку службу, аби десь порядки робити…
Господь відповів:
— Замітати в раю є кому. Ти ліпше йди на землю, знайди смерть і скажи їй, аби одного тижня гризла старих людей, другого — молодших, а третього — цілком молодих.
«Ич, людей гризти! — розсердився Торбина. — Старі люди ще на світ досить не надивилися, молодші ще не натанцювалися, а цілком молоді — й не нажилися!»
Знайшов Іван костомаху й каже:
— Господь хоче, аби-сь ішла в хащу й чотири роки гризла старі дуби, чотири роки — молодші, а чотири роки — цілком молоді…
Смерть пішла в ліси. Дванадцять років люди не вмирали. Їх стало так багато, що на землі не було де ногою стати. Господь розлютився, що аж іскри з нього скакали. Покликав смерть і кричить:
— Ти ніц-нічого не варта! Людей наплодилося, як трави і листя, а ти ходиш і гризеш дерева.
— Та мені казав Іван…
– Іван? Знайди того гуцульського розбишаку і чвахни косою!
Пішла смерть на землю і шукає хлопця. А той сам до неї вийшов:
— Добридень, кумо! Добре, що ти прийшла. Понеси мене до раю.
— Понесу, бо сам Господь казав, аби тебе чвахнути косою. Роби деревище.
Іван Торбина взяв сокиру й майструє труну. Вона в нього вийшла велика і моцна.
— Вже готова! — крикнув.
Смерть подивилася і каже:
— Лягай у неї горілиць.
— Я не знаю, як треба лягати, бо ще ніколи не вмирав. Покажи мені.
Смерть лягла, склала руки на грудях і промовила:
— Отак.
Іван трахнув віко труни. Замкнув труну на три колодки і закинув її в Черемош.
— Як не хотіла понести мене живого до раю, не понесеш і мертвого.
Іван ходить горами, гуляє і співає. Одного разу глип — а смерть стоїть перед ним і зубиська шкірить. Почала казати:
— Співай та гуляй, доки світу й сонця, я тебе не зачеплю. Аби-сь знав!
І не зачіпає. Іван Торбина й досі ходить горами і нічим не журиться. Такий, як був, веселий!
Іван-Вітер
Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе, і замурував її в мур. Дав їй служницю, щоб вона там жила, і караул поставив довкола. От стала та королівна раз біля стіни, а в тім мурі була дірка, і вітер повіяв. І вона від того вітру привела хлопця. Росте він не по роках, а по хвилинах, і за п’ять місяців зробився великим.
А один з караулу доніс цареві, що «ваша дочка має сина».
Цар наказав розбити той мур і питає її:
— Де ти його взяла?
А той хлопчик каже:
— Я з вітру.
І дав піп йому ім’я Іван-Вітер.
Віддав його цар до школи. Школярі читали по книжках, а він все напам’ять. Вчитель розсердився чогось і вдарив його. А він як дмухнув вітром, то й дахи купцям поперевертав.
Дали знати цареві, що «ваш онук усе місто поперевертав».
Цар приїжджає до нього і каже:
— Що ти робиш?
— А я бавлюся.
— Покинь то і ходім додому.
Забрали його додому.
Посилають його в ліс по дрова. Іван-Вітер каже:
— Зробіть мені ланцюг сорок тисяч саженей.
Зробили. Він узяв обкинув тим ланцюгом ліс і несе весь додому. Дивляться з міста, щось іде таке, як хмара, і дають знати цареві, що «ваш онук несе цілий ліс».
Цар виїхав до нього і каже:
— Покинь те.
Той покинув, взяв ланцюг і пішов.
Приходить цар з ним додому і посилає його до моря по воду. Але він каже:
— Зробіть мені з того усього лісу два відра.
Зробили з того цілого лісу два відра, і він наказав собі зробити коромисло з двадцяти тисяч пудів заліза. І пішов до моря. Набрав у ті відра води, а за ним уся вода йде. Цар виїхав наперед до нього і просить:
— Покинь те.
Той як вдарив відрами в землю, і зробився став. От той цар плаває з конем і просить його:
– Іван-Вітер, рятуй!
— Тримайся.
Він його врятував, і приїхали додому.
Той цар уже боїться хлопця, щоб він його коли не вбив. І посилає хлопця до пекла за грішми, що ніби йому були винні чорти шість мільйонів. Хлопець іде, але каже:
— Зробіть мені два капшуки із шкур: двісті волів забийте.
І вони зробили ті капшуки і ще булаву, яка вісімдесят пудів важила. І пішов Іван-Вітер у пекло. Прийшов туди і каже:
— Віддайте мені шість мільйонів грошей мого діда.
А старший чорт не дав. От Іван-Вітер позаходився бити чортів, то чорти йому насипали тих два капшуки повно. Він пішов додому, віддає гроші цареві і матері. І каже своїй мамі:
– Іди у той двір, де ти мене ростила, і постав на столі порожню шклянку, а на стіні нагайку повісь.
І дає їй цілющу і живлющу воду. І ще їй дав коня, візок і сказав:
— Як тільки буде цей візок трястись, а кінь почне іржати і стане на столі шклянка кров’ю наповнятись, а нагайка почне ворушитись, то
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чортів млин: Казки про чортів», після закриття браузера.