Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

А сам пішов у світ і зайшов у пущу. Надибав палац. Зайшов у той палац, а в тім палаці змій безсмертний Козьолок жив. В тім палаці була дуже ладна пані. І каже та пані до нього:

— Де ти тут узявся, Іван-Вітер? Стережись, бо як прилетить змій, то тебе з’їсть.

Вона йому дуже сподобалась.

Прилітає той безсмертний Козьолок і каже:

— Фе, фе! Людським духом пахне! Хто тут є?

— А то мій брат прийшов.

І каже Козьолок:

— Вилізай, де ти там?

Той виліз. Наїлися, напилися. І Козьолок каже:

— На тобі трохи грошей, та іди додому.

Але Іван-Вітер відповідає:

— Ходім на мідний тік поборемось.

Дає йому той Козьолок руку і каже:

— На! Потисни!

Іван-Вітер як потиснув його, то Козьолкові тільки поза пазурами посиніло. І як кинув його Іван-Вітер до землі, то Козьолок ледве встав. Тепер бере тисне Івана-Вітра Козьолок за руку. І як потиснув його, аж Івану-Вітрові кров потекла поза нігтями. Як кинув його, то так кісточки і порозліталися. Козьолок узяв кістки та заховав під деревом.

А там дома у мами той кінь ірже, кров’ю шклянка наповняється, нагайка б’ється по стіні. От мати сіла на візок, і той кінь привіз її на те саме місце, де лежав убитий її син. Взяла мама покропила його цілющою водою, він і ожив. Покропила живлющою — він зцілився. І каже матері:

– Їдь, мамо, додому, а я ще піду в світ.

І він знов прийшов до того палацу, до тієї пані і каже:

— Спитай змія, нехай він тобі скаже, де його сила.

А сам сховався в лісі.

Вона каже змію:

— Скільки років ти зі мною живеш, а ніколи мені правди не скажеш.

Він каже:

— Якої ж ти правди хочеш?

— Скажи мені, де твоя сила?

— Моя сила в комині.

Та пані взяла комин і тішиться, а Козьолок каже:

— Яка ти дурна! Де б я тримав свою силу в комині!

Вона знов питає:

— Де ж твоя сила?

А він каже:

— Моя сила в коцюбі.

Вона тішиться тою коцюбою, а змій сміється з неї і каже:

— Ну де б я свою силу тримав у коцюбі! Моя сила в полі, там стоїть рота солдатів, всередині лежить камінь великий, під тим каменем скриня, в тій скрині заєць, в тім зайці качка, а в тій качці яйце, і там моя сила.

На другий день Козьолок поїхав на полювання, а Іван-Вітер приходить до неї, і вона йому все розповіла. Він туди їде з рушницею. Дивиться, лежить хорт. Він того хорта хотів забити, а хорт проситься у нього:

— Ей, Іван-Вітер! Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану.

Дивиться, летить шуліка. Іван-Вітер хотів його забити, але він каже:

— Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану.

От приходить він до тих солдатів і каже:

— Здрастуйте, хлопці!

— Здрастуй, Іван-Вітер!

— Підніміть той камінь.

Взялися солдати і не можуть його зрушити з місця. Іван узявся і перекинув його. Добув звідти скриню. Заєць вискочив із скрині та й побіг. Іван-Вітер дивиться, а вже хорт несе того зайця. Розпоров він зайця, качка — ур-р-р-р! — і полетіла. Дивиться — несе шуліка качку. Іван качку розпоров, вийняв яйце. І той безсмертний Козьолок вже зовсім з сили спав. Приходить Іван-Вітер до палацу і сидить з панею. Коли приходить безсмертний Козьолок та й каже:

— Ей, Іван-Вітер, почекай ще хоч зо дві години.

— А, ні! Не почекаю!

І взяв те яйце, розбив собі на голові, і вся сила пішла по нім. А той Козьолок відразу вмер. Тоді Іван-Вітер взяв його порубав і викинув собакам.

Забрав ту пані і їде до своєї мами. Приїжджає — справляє весілля.

І я там був, пиво пив: по бороді текло, а в горлі сухо було. І я ниткою підперся, а соломою підперезався, і як напився, в землю зарився. А вони набили тією землею гармати і як вистрелили, то я аж сюди залетів і вам оце розповів.

Казка про королеву Катерину

Був собі король. Мав він одного сина: той син був такий силач, що подібного йому ніде не можна було найти. Король помер. Він зробився королем і сказав об’явити по цілому королівству, що всякий чоловік може приходити з ним боротися. Кілько не приходило людей, каждого забивав він руками. Одного разу прийшла до нього баба з сином і сказала, що знає, де єсть чоловік вельми сильний. Король обіцяв їй за теє дати багацько грошей і просив, щоб вона привела того чоловіка. Тоді баба сказала:

— Він не схоче до вас прийти. Треба, щоб ви поїхали до нього. Він живе на битому полі, їздить на сивому коні, називається Поланином. Кілько не приходило рицарів з ним битися, то кожного забивав.

— Я би поїхав до нього, — каже король, — но у мене нема ні одного коня, на котрім я міг би їздити, — що сяду на котрого, то зломиться, як гіллячка; і ні одного меча, котрим можна було битися, — що вдарю ним об землю, то розсиплеться, як порох.

— Я вам і на теє пораджу, — казала баба, — кажіть погнати коней до води, і над котрим будуть літати орли, на тім ви й зможете їздити; а підіть до Красного Магазина й одірвіть підлогу, там знайдете не тільки один меч, но і цілую збрую, котрая ніколи не переломиться.

Король, заплативши бабі, казав погнати коні до води і сам пішов за ними. Зловив коня, одкопав збрую, сів на коня і поїхав дорогою, котру йому баба показала.

Їхав він один місяць, другий, накінець на третій місяць приїхав на біле поле. Аж глядить, щось миготить по полю. Цікавість його взяла зобачити, що то таке. Випустив коня і як близько під’їхав до нього, то пізнав, що то їде чоловік на коневі, а коли з’їхалися, то король сказав:

— Як слихом слихати, як видом видати — Поланин?

А той сказав:

— Як слихом слихати, як видом видати — король Іван? Чи будем битися, чи будем миритися?

— Будем битися, — сказав король.

І як зачали битися, то аж три дні билися, накінець Поланин охляв і каже:

— Довго ми билися, ну, теперечки погодім.

— Добре, — сказав король, — але з такою умовою, що ти поїдеш зі мною у світ.

— Добре, — сказав Поланин.

Всілись на коні і поїхали.

Їдуть і їдуть —