Читати книгу - "100 чарівних казок світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Стійте! – закричала султанова дружина. – Цей – справжній!
Вартові відпустили Омара. Проте султан, палаючи гнівом, наказав зв'язати навіженого.
– Тут наказую я. Цей, – він указав на Лабакана, – надав мені знак мого друга – кинджал.
– Він украв його! – скрикнув Омар.
Але султан звелів витягти нещасного Омара з зали силою, а сам із Лабаканом пішов до своїх покоїв.
Султанова дружина була переконана, що чоловіковим серцем заволодів ошуканець, і стала думати, як переконати в цьому султана. Нарешті вона пішла до чоловіка, вдавши, що ладна поступитись і визнати сина, але попросила лише про одну умову. Султан погодився, й вона сказала:
– Я хочу дати їм завдання. Нехай кожен пошиє по жупану і по парі штанів, а ми подивимося, у кого вийде краще.
Султан згодився, пішов до Лабакана й попросив його виконати материну примху. У простакуватого кравця серце заграло від щастя.
Кожному з юнаків відвели по кімнаті й дали достатньо шовку, а також ножиці, голку та нитки.
Третього дня султан послав по обидва жупани та їхніх майстрів.
Лабакан переможно розгорнув свій жупан перед враженим султаном.
– Погляньте, батьку й мати, – сказав він. – Ладен посперечатися з наймайстернішим придворним кравцем, що такого йому не пошити!
Султанша посміхнулася та обернулася до Омара:
– Ну, а в тебе, сину мій, що вийшло?
Той люто пожбурив на підлогу шовк і ножиці.
– Мене вчили приборкувати коней і тримати в руці шаблю, і мій спис поцілить у мішень на відстані шістдесяти кроків – але мистецтво голки мені чуже й не гідне мене!
– О істинний сину мого пана! – вигукнула султанша. – Чоловіче мій і повелителю, хіба ви ще не бачите, хто принц і хто кравець?
– Цього доказу замало, – сказав султан.
Він наказав осідлати найшвидшого коня й поскакав до лісу, де жила добра фея.
– Я знаю, чому ти прийшов до мене, султане, – мовила фея. – Візьми ці дві скриньки! Нехай ті двоє, що хочуть бути твоїми синами, зроблять вибір! Твій справжній син вибере те, що треба.
І фея простягла йому дві маленькі скриньки зі слонової кістки, оздоблені золотом і перлинами. На кришках були написи з діамантів. На одній кришці значилося: «Честь і слава», на другій – «Щастя і багатство».
Перед султановим троном поставили два столи. Султан поставив на них обидві скриньки, сів на трон і знаком звелів одному з рабів відчинити двері.
Султан дав знак, і завели Лабакана.
– Сину мій! – сказав султан. – Одна з цих скриньок містить підтвердження істинного твого походження. Вибирай!
Лабакан підійшов до скриньок.
– Що може бути вищим за щастя зватися твоїм сином, що шляхетніше, ніж багатство прихильності? Я обираю скриньку, на якій написано: «Щастя і багатство».
– Ми потім дізнаємося, чи правильним є твій вибір. А поки що сядь он туди, на подушку, – сказав султан.
Завели Омара. Султан пояснив йому, що він має вибрати одну зі скриньок.
Той прочитав обидва написи і сказав:
– Останні дні навчили мене, яке непевне щастя й нікчемне багатство. Честь і слава, я обираю вас!
Він поклав руку на скриньку, але султан наказав почекати. Він знаком звелів Лабаканові підійти до столу, і той теж поклав руку на свою скриньку.
Скриньки відчинилися самі собою.
У скриньці, вибраній Омаром, лежали маленька золота корона і скіпетр, а в Лабакановій скриньці – велика голка та нитки. Султан зняв із подушки коронку, і в його руці вона почала рости, поки не досягла розмірів справжньої корони! Він поклав її на голову своєму синові Омару, поцілував його в чоло і звелів йому сісти праворуч від себе. А повернувшись до Лабакана, сказав:
– Ти не заслужив на мою ласку, але я дарую тобі твоє нікчемне життя. Поквапся забратися з моєї країни!
Лабакан упав навколішки перед принцом.
– Ви можете пробачити мені? – спитав він.
– Вірність другові, великодушність до ворога – ось горде правило Абассидів, – відповів принц. – Іди з миром.
– О істинний сину мій! – вигукнув старий султан, припадаючи до Омарових грудей.
Еміри та паші повставали зі своїх місць і вигукнули:
– Слава синові султана!
А Лабакан зі своєю скринькою під пахвою вислизнув із зали.
Прибувши до Александрії, він продав ювелірові свою скриньку, купив будинок і влаштував там майстерню. Повісивши над вікном вивіску з написом «Лабакан, кравець», він узявся тією голкою й тими нитками, що знайшов у скриньці, лагодити жупан. Хтось відірвав кравця від цього заняття, кудись покликавши, і, коли він знову сів за роботу, перед очима його постала дивовижна картина: голка старанно шила, хоча її ніхто не тримав, і робила такі витончені стібки, яких Лабакан не робив навіть у хвилини удачі! А моток ниток ніколи не переводився.
Лабакан невдовзі став найвідомішим кравцем в Александрії. Часто він чув про славу молодого султана Омара, який став гордістю народу та грозою ворогів. Лабакан жив, шанований усіма, а голка й сьогодні шиє вічними нитками доброї феї.
Шарль Перро
Попелюшка
Давно-предавно жили собі чоловік і дружина. Вони мали єдину дочку, яку обоє дуже любили.
Одного разу, коли дівчинці було шістнадцять років, її мати тяжко захворіла й за кілька днів померла. У дім прийшло горе.
Через кілька років батько дівчинки познайомився з удовою, яка мала двох доньок, і невдовзі одружився з нею.
Уже з першого дня мачуха зненавиділа пасербицю. Вона змушувала її робити всю чорну роботу, і бідолашна дівчина не мала ні хвильки спокою. Тільки й чути було:
– Ану принеси води! Підмети підлогу! Підкинь нарешті дров у камін!
Дівчина весь час була замурзана попелом і пилом. Скоро всі, навіть батько, почали кликати її Попелюшкою, а тоді й геть забули її ім'я.
Мачушині доньки були такими самими злими буркотухами, як їхня мати. Вони заздрили красі зведеної сестри й тому прискіпувалися до неї.
Якось країною пішла чутка, що молодий принц збирається влашту вати бал, який триватиме кілька днів.
– Любі донечки, – сказала мачуха, – ми поїдемо на бал, і одна з вас обов'язково сподобається принцові й вийде за нього заміж.
– А друга? – в один голос спитали сестри.
– А для другої ми вже знайдемо якого-небудь міністра.
Від того дня сестри ні на крок не відходили від дзеркала, приміряли нові вбрання. Нарешті настав день, коли, пишно вбрані, вони сіли в карету й поїхали до палацу. Перед від'їздом мачуха суворо сказала Попелюшці:
– Навіть не думай, що байдики битимеш, доки нас не буде вдома.
На столі були дві миски: одна
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.