Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Я був майже на краю лісу, коли задзвонив телефон. Визначник показував, що це Ейч. Мабуть, хотів дізнатись, чому я досі не в Підвалі. Але якщо я відповім на дзвінок, він побачить онлайн-трансляцію мого аватара, що зі всіх сил біжить через поле, а позаду віддаляється школа №0571. Я міг приховати місце свого перебування, відповівши лише на аудіодзвінок, але це було б підозрілим. Тож я дочекався відео-відповідача. У віконечку на екрані з’явилося обличчя Ейча. Він телефонував з якоїсь PvP-арени. На багаторівневому ігровому полі позаду нього десятки аватарів зійшлися у завзятій боротьбі.

— Йоу, Зі! Що робиш? Дрочиш на Леді-яструба? — він блиснув чеширською усмішкою. — Дай знати. Я все ще планую зробити трохи попкорну і влаштувати марафон «Закумарених». Ти зі мною?

Він завершив виклик і його образ зник.

Я надіслав текстову відповідь, що маю гору домашніх завдань і сьогодні не зможу. Тоді відкрив модуль «Tomb of Horrors» та почав ще раз його перечитувати, сторінка за сторінкою. Читав повільно та ретельно, тому що був певен — там містився детальний опис всього, що я незабаром побачу.

«На краю світу, під загубленим та самотнім пагорбом, — йшлось у вступі до модуля, — лежить зловісна ГРОБНИЦЯ ЖАХІТЬ. Цей склеп-лабіринт заповнений страхітливими пастками, дивними та лютими монстрами, коштовними та магічними скарбами, і десь в його межах покоїться злий деміліч».

Остання частина мене трохи турбувала. Ліч — це зомбі, як правило, неймовірно могутній чарівник або король, який використав темну магію, щоб зв’язати свій розум з оживленим трупом, таким чином досягаючи збоченої форми безсмертя. Я зустрічав лічів у багатьох відеоіграх та фантастичних романах. Їх варто будь-що уникати.

Я вивчив карту гробниці та опис її численних кімнат. Вхід до гробниці був схований оддалік зруйнованої скелі. Тунель вів до лабіринту з тридцяти трьох кімнат, кожну з яких заповнювали різні зловісні монстри, смертельні пастки і (здебільшого прокляті) скарби. Якщо вам якимось чином вдасться вижити після всіх пасток і знайти шлях через лабіринт, ви зрештою дістанетеся склепу деміліча Асерерака. Кімната завалена скарбами, але варто їх торкнутися, з’явиться безсмертний король Асерерак і надає вам безсмертних пенделів. Якщо якимось чином вам вдасться перемогти ліча, ви зможете забрати його скарби і покинути підземелля. Місію виконано, квест завершено.

Якщо Галлідей відтворив гробницю відповідно до опису в модулі, то в мене великі проблеми. Мій аватар був слабаком третього рівня, без магічної зброї та з жалюгідними двадцятьма сімома очками здоров’я. Майже всі пастки та монстри, описані в модулі, могли легко мене вбити. А якщо мені якось вдасться пройти повз них і досягти склепу, могутній ліч може вбити мого аватара за секунди лише поглядом.

Але кілька речей були і на мою користь. По-перше, мені не було що втрачати. Якщо мого аватара вб’ють, я втрачу меч, щит, шкіряну броню та три рівні, які мені вдалось заробити за останні кілька років. Доведеться створити нового аватара першого рівня, який з’явиться в місці останнього входу в систему, перед шафкою в школі. Але тоді я зможу просто повернутись до гробниці й спробувати ще раз. А тоді ще раз і ще раз, кожної ночі, збираючи очки досвіду та підвищуючи рівень, доки не розгадаю, де захований Мідний ключ. (Не існувало такого поняття як запасний аватар. Користувачам ОАЗи дозволялося мати лише одного аватара на раз. Хакери могли використати модифіковані візори, щоб змінити сітківку ока, і створити для себе другий профіль. Але якщо ви попадетеся, вам заборонять вхід в ОАЗу до кінця життя і дискваліфікують зі змагання Галлідея. Жоден мисливець не зважиться на такий ризик.)

Моєю іншою перевагою (сподіваюсь) було те, що я точно знав, чого очікувати в гробниці, тому що модуль детально описував увесь лабіринт. У ньому також ішлося про розташування всіх пасток, як їх знешкодити чи уникнути. Я також знав, у яких кімнатах є монстри, і де заховано всю зброю та скарби. Якщо, звичайно, Галлідей не змінив усе по-своєму. Тоді мені труба. Але в той момент я був занадто збуджений, щоб хвилюватись. Зрештою, я щойно зробив найбільше, найважливіше відкриття свого життя. Я був всього за декілька хвилин від схованки Мідного ключа!

Нарешті я досяг краю лісу та забіг усередину. Він був заповнений тисячами прекрасно візуалізованих кленів, дубів, ялин та сосен. Дерева виглядали, ніби згенеровані та розміщені за стандартними шаблонами ландшафтів ОАЗи, але деталізація була приголомшливою. Я зупинився, щоб ближче розглянути одне з дерев, і побачив мурах, які повзли по закручених виступах на його корі. Я сприйняв це як знак, що рухаюсь правильним шляхом.

Через ліс не було жодної стежки, тож я тримав мапу в кутку екрана і прямував до пагорба з черепом, що позначав вхід до гробниці. Він був саме там, де показувала карта — посередині великої галявини в центрі лісу. Коли я ступив на галявину, серце почало вириватися з грудей.

Я виліз на низький пагорб, і наче ступив в ілюстрацію з модуля «D&D». Галлідей відтворив все достеменно. Дванадцять масивних чорних каменів були розташовані на вершині пагорба так, що нагадували риси людського черепа.

Я попрямував до північного краю вершини пагорба і спустився на зруйновану скелю, яку там знайшов. Звіряючись з мапою модуля, мені вдалося знайти точне місце в скелі, де повинен бути захований вхід до гробниці. Тоді, використовуючи щит як лопату, почав копати. Через кілька хвилин я розрив вхід до тунелю, що вів у темний підземний коридор. Підлога коридору була мозаїкою різнокольорових каменів, зі звивистою стежкою червоних плиток на ній. Знову ж таки, точно, як у модулі «D&D».

Я перетягнув мапу підземель у правий верхній кутик екрана і зробив її трохи прозорою. Тоді прив’язав щит до спини і витягнув ліхтарик. Ще раз озирнувся, щоб переконатись, що за мною ніхто не стежить; тоді, стискаючи меч у іншій руці, увійшов до Гробниці жахіть.

Стіни коридору, що вів до гробниці, були покриті десятками