Читати книгу - "Тільки разом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пообідавши, Андре зачинився у себе в кімнаті.
— Можливо, ти хочеш погуляти? — із надією запитав він у подруги, розкладаючи на столі шланги, дроти й залізячки. — Я зараз дуже зайнятий. Боюся, тобі буде нудно зі мною сьогодні.
Кет із недовірою поглянула на Андре, потім на дивні предмети в його руках.
— У тебе все нормально? — запитала дівчина.
— Так!
— Добре, тоді я прогуляюся! — неохоче погодилася Кет.
— Повертайся о шостій! — попросив Андре. — Ти мені будеш потрібна!
Кет кивнула і зникла з кімнати. Відвідавши матір і колишніх батьків Андре, дівчина повернулася на вулицю Муфтар рівно о шостій. Андре чекав на подругу біля порога, тримаючи в руці невелику сумочку на кнопці.
— Чого це ти з дамською сумочкою? — здивувалася Кет. — І куди ти зібрався?
— У мене призначено зустріч, — повідомив Андре. — На лівому березі.
Кет поставила другу ще декілька питань, але хлопець усі їх проігнорував. Втративши надію будь-що дізнатися й передчуваючи недобре, Кет мовчки пішла за Андре.
Опинившись у тринадцятому окрузі, хлопець упевнено рушив до того місця, де на нього вчора був здійснений напад.
— Погана ідея! — зауважила Кет, зрозумівши, до чого йдеться. — Ти нічого їм не доведеш!
— Побачиш! — сказав Андре, завертаючи до темного провулку.
Біля одного з будинків дівчина помітила групу підлітків, які палили цигарки й голосно сміялися. Зауваживши Андре, хлопці покидали недопалки й рушили йому назустріч.
— Господи, знову! — застогнала Кет. — Начувайся, дурню! Зараз тебе як слід відгамселять!
Андре посміхнувся й мовчки продовжив рухатись уздовж темних обідраних будинків.
— Заблукав? — весело запитав один із юнаків, потираючи руки, коли гамірлива компанія наблизилася до Андре майже впритул.
— Ні, — спокійно відповів хлопець.
— Що ж ти робиш на нашій вулиці?
— Просто йду, — знизав плечима Андре.
— У нас тут просто так не ходять! — засміявся юнак.
— А що у тебе в сумці? — поцікавився інший підліток.
— Так, деякі речі моєї матері, — тихо мовив Андре.
— Ох, Андре, що за божевільні вигадки?! — зітхнула Кет.
— Які речі? Гроші, коштовності? — захвилювалися хлопці. — Давай сюди сумку!
— Ні, я не віддам! — скрикнув Андре, ховаючи сумку за спину. — Мама мене вб’є!
— Якщо не віддаси, тебе вб’ю я! — повідомив, сміючись, грабіжник і простягнув руку.
Довкола було темно, холодно й пусто. Хулігани почали заходити з флангів. Андре тяжко зітхнув і простягнув юнаку сумку. Схопивши здобич, грабіжник кинувся навтьоки, його товариші — за ним. Відбігши на безпечну відстань, хлопці оточили ватажка і схилилися над сумкою. Клацнула кнопка, щось зашипіло і з відкритої сумки повалив дим. Хулігани замахали руками, закашлялися й попадали на землю.
Трохи зачекавши, доки грабіжники перестали смикатися, Андре натягнув на обличчя до самих очей футболку й рушив до знерухомлених супротивників. Підійшовши до хлопців, Андре легенько штовхнув ватажка черевиком. Юнак здригнувся і застогнав, але піднятися чи закричати не зміг.
— Що ти в біса накоїв?! — із жахом прошепотіла Кет. — Що відбувається?!
— Нічого страшного, просто паралітичний газ, — весело пояснив Андре. — Власний винахід. Простий механізм розпилення спрацював, коли грабіжник відкрив сумку.
— Прекрасно! — сердито мовила Кет. — Мабуть, я повинна зараз бути в захваті?!
— Так, було б непогано! — серйозно відповів хлопець. — Доречно, принаймні.
Кет зітхнула і запитала:
— Що далі?
— Тепер я їх зв’яжу! — сказав Андре, дістаючи з кишені товсту мотузку.
Тяжко дишучи й буркочучи під ніс прокляття, хлопець зв’язав грабіжникам руки й ноги, а потім усіх їх разом обплутав мотузкою. Андре вийшов із темного провулку на гамірливу вулицю, знайшов телефон-автомат і викликав поліцію, пояснивши свій учинок.
— Тепер моя совість чиста! — вдоволено мовив Андре, поклавши трубку. — Я помстився за себе, не завдавши нікому шкоди. Сподіваюся, вони будуть справедливо покарані! А коли ні — хоча б отримають урок. Зло завжди повертається до негідника, навіть у найнесподіванішій формі!
Кет нічого не сказала, але подумала, що друг вчинив правильно.
Андре тріумфував усю дорогу додому.
— Ти бачила?! Бачила?! — підстрибував хлопець! — Як я їх?!
— Бачила! — не втримавшись, нарешті посміхнулася Кет. — Прекрасно! У тебе вийшло!
— Ще б пак! Я розумний, я завжди прораховую варіанти. Якщо перспективи немає, краще й не починати, — сказав Андре, відчиняючи двері будинку й підіймаючись до себе.
— А я? — посміхнулася Кет.
— Що — ти?
— Я розумна?
— Не дуже. Не розумніша за інших!
— Ось чому тобі насправді треба навчитися, так це ввічливості! — скрикнула Кет.
— Тобі більше б сподобалось, якби я тобі брехав?
— Ні! Однозначно ні!
— Тоді в чому справа? — знизав плечима Андре. —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тільки разом», після закриття браузера.