Читати книгу - "Лабіринт"

Вона вклонилася:

— Дякую, Messire, я почуваюся досить добре.

— Почуваєшся краще? — перепитав спантеличений Гільєм. — Тобі було зле? Щось трапилося?

— Підводься! — заволав Пелетьє, знову глянувши на ліжко. — Матимеш стільки часу, скільки я спускатимуся сходами та перетинатиму подвір’я, Дюма. Якщо доти ти не з’явишся у Великій залі, тим гірше буде для тебе.

Не промовивши більше ні слова, начальник фортеці крутнувся на підборах і покинув кімнату так само швидко, як і прийшов.

У нестерпній тиші, що запанувала потому, Алаїс ніби приросла до місця. Її пік сором, хоча вона не могла сказати, за кого їй було ніяково — за себе чи за чоловіка.

Ґільєм вибухнув гнівом:

— Як він сміє вриватися сюди, неначе він мій господар? Ким він себе уявляє? — він люто скинув рядна на підлогу та зіскочив з ліжка.

— Обов’язок кличе, — саркастично вимовив він. — Не можна змушувати чекати великого начальника Пелетьє.

Алаїс боялася, що будь-які її слова розсердять Гільєма ще дужче. Вона хотіла розповісти йому по пригоду біля річки, просто хоча б для того, щоб відволікти його увагу, але ж вона дала батькові слово, що не говоритиме про це ні з ким.

Ґільєм вже почав одягатися, повернувшись до неї спиною. Його рамена були напружені, коли він натягував своє вбрання та застібав пасок.

— Може, є якісь новини... — почала Алаїс.

— Це не пояснення, — відрубав він, — мені ніхто не повідомив.

— Я... — Алаїс почала й знову замовкла. Що тут сказати?

Вона підняла плащ із ліжка й простягла його Ґільємові.

— Ти надовго? — спитала вона тихо.

— Оскільки я не знаю, навіщо нас скликано на Раду в найважливішому місці, то як можу сказати? — відповів їй чоловік, усе ще гніваючись.

Здавалося, тієї миті його поганий настрій розвіявся. Зникла напруга в його плечах, і Гільєм повернув до дружини злагідніле обличчя.

— Пробач мені, Алаїс, ти не можеш відповідати за поведінку свого батька.

Він торкнувся її підборіддя.

— Ходи-но сюди й допоможи мені.

Гільєм нахилився, щоб Алаїс було легше дістатися застібки. Але навіть тоді вона мусила стати навшпиньки, щоб застібнути круглу срібно-мідну пряжку на його плечі.

— Дякую, моє серденько, — промовив він згодом. — Гаразд, з’ясуймо, що це означає, може, й нічого важливого.

— Коли ми поверталися до поселення сьогодні вранці, то бачили прибулого посланця, — не подумавши, сказала Алаїс.

Вона одразу ж пошкодувала про свої слова. Тепер Гільєм точно запитає її, де вона була так рано та ще й з батьком, але його увагу було прикуто до меча, якого він витягував з-під ліжка, тож він навіть не підвів голови.

Коли він засунув меч у піхви, Алаїс здригнулася від різкого металевого звуку. Саме цей звук виразніше за всі інші давав їй зрозуміти, що Гільєм покидає її заради свого чоловічого світу.

Гільєм обернувся, його плащ зачепився за дерев’яну тацю для сиру, що все ще ненадійно стояв на краєчку нічного столика. Сир, перекинувшись, із грюкотом упав на кам’яну підлогу.

— Не переймайся, — швидко сказала Алаїс, не бажаючи накликати ще більший гнів батька, якщо Гільєм затримається довше. — Слуги приберуть. Ти йди. Повернешся, коли зможеш.

Чоловік посміхнувся й вийшов із кімнати.

Коли його кроки стихли, Алаїс поглянула на весь той безлад, що панував у кімнаті. Вологі та липкі шматочки сиру приклеїлися до циновки на підлозі. Дівчина зітхнула й нахилилася, щоб підняти дощечку.

Вона лежала боком, притулившись до дерев’яної балки. Піднявши її, Алаїс намацала щось на зворотній частині. Тож вона перевернула дощечку.

На відшліфованій поверхні темного дерева було вирізьблено лабіринт.

— Meravelhós[17]. Так гарно. — пробурмотіла Алаїс.

Захоплена ідеальними лініями кіл, що поступово зменшувалися, вона погладила візерунок рукою. Він був рівненьким, бездоганним, створеним з любов’ю, турботою та достеменністю. Алаїс відчула, як щось ворухнулося у спогадах. Тепер, тримаючи дошку, вона була впевнена, що бачила щось таке раніше, але її спогади вислизали, не бажаючи виходити на денне світло. Вона навіть не могла пригадати, звідки до неї потрапила ця дошка. Зрештою Алаїс покинула спроби пригадати це і, покликавши свою служницю Северину, звеліла їй прибрати в кімнаті.