Читати книгу - "Анексія: Острів Крим"

був страх, і повисла пауза. Багато хто порівнює ситуацію з Майданом. Цього не можна робити. У Києві було багато прихильників серед мирного населення. А тут озброєні люди прийшли й узяли мешканців на півострові в заручники. І люди були налякані, у тому числі кримські татари. Тут велику роль зіграла й позиція кримських татар, які закликали не радикалізувати процес. І я думаю, правильно вчинили. Гарячі голови кажуть: „Чому ви не захищали зі зброєю в руках?“. Ну, може, і захищали б, якби нас було 46 мільйонів. Але коли ти говориш про народ, який протягом 70 років був поставлений на межу виживання, це інша справа».

Джемілєв повідомив, що за його джерелами, у кримських готелях розквартировані військові Чорноморського флоту РФ у цивільному.

На думку Джемілєва, існувала чітка координація дій сепаратистів зі службовцями ЧФ РФ: «Будівлю захопила шовіністична проросійська організація, яка збирається захищати російський народ від бандерівців і таке інше. Але в нас є цілком обґрунтовані побоювання, що їхні дії погоджені з ЧФ РФ — по всьому Криму спостерігається пересування військової техніки. Зараз тільки повідомили, що в бік Сімферополя рухається близько 50 БТРів»60.

Дуже швидко лідери Меджлісу переконалися, що всі їхні домовленості попереднього дня з Володимиром Костантиновим виявилися марними. Увівши їх в оману, Константинов під захистом «зелених чоловічків» дуже швидко почав реалізовувати кремлівський план із проведення самопроголошеного референдуму. У багатьох українських політиків, зокрема Мустафи Джемілєва, попри розуміння всієї небезпеки ситуації, усе ще лишалися надії, що ситуацію можна буде розв’язати виключно в правовому полі, саме цим можна пояснити їхні постійні апеляції до прокуратури, яка або виявилася частково паралізованою, або діяла під прямим керуванням російських спецслужб.

Мустафа Джемілєв уважав, що ситуація критична, але у Верховній Раді Криму немає голосів на підтримку незаконних дій Константинова, проте подальші події засвідчили протилежне: «Прокуратура однозначно кваліфікувала ці події як терористичний акт, і відповідними будуть дії української влади. Найближчим часом звідси буде направлено уповноваженого Верховної Ради по Криму й Севастополю, якому будуть підпорядковані всі силові структури Криму, і триматимемо тісний контакт із міністром оборони, і наводитимемо лад. Те, що ці проросійські сили перебувають у тісній координації з російським Чорноморським флотом, свідчить, що сценарій цієї дії розроблено також із ними. Прикро, що Константинов у цій ситуації виявився маріонеткою в чужих руках. Учора він хоч і присягався, що не буде ухвалено жодних рішень, які б ставили під сумнів нинішній статус Криму, але йому, певно, доводиться розмірковувати на тему, звідки він більшого стусана дістане. Якщо вдасться до незаконного кроку, то він потрапляє під дію статті 110 Кримінального кодексу України. Жодні сепаратистські рішення у Верховній Раді не пройдуть, його тут навіть регіонали не підтримають. Ну, йому, звичайно, треба відробити кредити, які він у Росії отримав, але я гадаю, що всі спроби дестабілізувати ситуацію приведуть його до краху».

Перша інтрига, яка виникла цього дня, стосувалася заміни голови Ради міністрів Криму Анатолія Могильова на іншу кандидатуру. Кремль уже точно знав, що нею буде Сергій Аксьонов. Але цього не знали проукраїнські сили — бо ж як іще можна пояснити їхні сподівання вплинути на це кадрове рішення. Бо ж як іще можна пояснити заяву Меджлісу кримськотатарського народу про підтримку на посаді нового голови Ради міністрів Криму або народного депутата від партії «Удар» Сергія Куніцина, або народного депутата від Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) Андрія Сенченка.

Неформальний лідер Меджлісу Джемілєв відразу визначився зі своїми вподобаннями: «Зараз поки твердої впевненості, кого послати до Криму, немає. Розглядаються кілька кандидатур, зокрема Сергія Куніцина та Андрія Сенченка. <…> Сенченко й Куніцин — вони обидва з дружніх нам політичних сил. Я думаю, що в Куніцина більше можливостей — він уже працював там прем’єром, у нього більше авторитету, зокрема серед місцевих депутатів, треба набрати необхідну кількість голосів, боюся, що за Сенченка можуть не проголосувати»61.

Андрій Сенченко в особистій розмові висловився про тодішню ситуацію: «Така пропозиція була. Але це не було всерйоз. Якби треба було поїхати, я б поїхав. Просто багато було завдань, і в Києві, і в Криму. І одна з версій була така — призначити мене прем’єром. У мене була розмова з цього приводу із Яценюком і Турчиновим. Але між розмовою та реалізацією, як ви розумієте, прірва. І до реалізації справа не дійшла».

Своєю чергою, Сергій Куніцин уважав, що затягування з призначенням його прем’єром сталося через втручання Юлії Тимошенко, а внаслідок цього було втрачено дорогоцінний час:

«Я вам більше скажу: мене готували на пост міністра оборони. Про це говорили Кличко й Турчинов. Вони мене покликали, кажуть: у Криму складна ситуація. А я за тиждень до „зелених чоловічків“ захистив дисертацію з економіки в Національному університеті. Я, мабуть, останній доктор економічних наук, який устиг захиститися в Криму. Тоді на мене вийшли депутати кримського парламенту. Переміг Майдан, усі розуміли, що влада зміниться. Мені говорили — Володимировичу, повернися. Ми з Могильовим розмовляли, і він начебто погоджувався передати владу. Тому що вони розуміли:

Куніцин, нехай і з Майдану, але свій — професіонал, з досвідом.

І це краще, ніж хтось зі „Свободи“ приїде. Самі розумієте, яка була б реакція. Я їм сказав: для того щоби прем’єра призначити, у кримському парламенті потрібен 51 голос. Кажу: якщо ви зберете 51 голос, я повернуся до Криму. Через два дні вони мені сказали: є 60 голосів. Я прийшов до Турчинова та Кличка й сказав: мені не дуже хочеться туди повертатися, з різних причин. Але, як командна людина, я готовий поїхати. Але я ж був з „Удару“, хоч і з Майдану. А Турчинов і Тимошенко намагалися просунути на цей пост Сенченка».

За даними журналістів ТСН, у цей час на під’їзді до Сімферополя було помічено «загони самооборони російськомовного населення»62. Також поблизу столиці Криму були виявлені російські БТРи.

Попри очевидне захоплення двох найбільших установ, Верховної Ради АРК і Ради міністрів Криму, окремі їхні структурні підрозділи дивним чином продовжували працювати й за інерцією виконували свою роботу. Напевне, це був стан шоку від появи озброєних людей, які захопили приміщення. Нічим