Читати книгу - "Вогонь-охоронець"

Званцев. Гаразд, прошу без особистостей. Повернемось до наших стародавніх героїв. Звідки ж він все-таки взявся, цей загадковий Син Неба?

Скорчинський. Саме це мене теж цікавить над усе.

Званцев. А чому? Що в ньому такого надто дивного? Спритний фокусник і дурисвіт, тільки й того! Адже ти, здається, казав мені, що в ті забобонні часи таких пройд немало блукало світами. Ще наводив мені за приклад легендарного Аполлонія Тіанського з його липовими чарами: надзвичайні пророкування, воскресіння мертвих, здатність переміщуватись у повітрі в будь-яке місце, — та він на сто очок випередить нашого Сина Неба! Чого ти мовчиш?

Скорчинський. Слухаю й захоплююсь твоїми швидкими успіхами з античної історії.

Званцев. Ну, а якщо облишити балачки, — про що ти думаєш?

Скорчинський. Не забувай, що жрець писав тільки для себе, зашифровував свої записи. Отже, він був щирий і зовсім не схильний вигадувати якісь пусті байки про неіснуючі чудеса. Чи не так? І даремно ти називаєш цього дивного прихідця спритним дурисвітом. Є в його поведінці чимало загадкового, що змушує серйозно замислитись. Навіщо, наприклад, йому треба було створювати якусь нову мову для зміцнення дружніх зв'язків між греками й сусідніми племенами?..

Званцев. Ти навіть не повірив у можливість цього, а я, виявляється, мав рацію щодо цієї стародавньої мови.

Скорчинський. Я тому й не міг повірити, бо така ідея здавалась мені зовсім неможливою як на ті часи. Але це факт. Та й інші його вчинки змушують добре подумати. Велика зацікавленість технікою, спроби створити якісь машини, щоб полегшити працю рабів. І водночас висміювання забобонів, розвінчування різних витівок жерця. Як хочеш, а коло його інтересів показує, що це був зовсім не якийсь-то шарлатан, а допитливий дослідник.

Званцев. Не забувай ще й про те, що він робив спроби створити якийсь літальний апарат, уламок якого найшов Алик Рогов! Шкода, що від нього так мало залишилось, важко уявити конструкцію. Навряд, щоб це був планер — швидше щось на зразок орнітоптера. Але все одно: людина, яка задумала дві тисячі років тому створити орнітоптер, мала геніальну голову на плечах. Це йому, звичайно, не вдалось би — над цим завданням досі б'ються інженери. Та розмах його мені до душі, справжній винахідник. Ти правий: це була якась незвичайна особа. Слухай, я б не здивувався, якби він і насправді був Сином Неба.

Скорчинський. Космічний гість?

Званцев. Так! Пригадай, як описує жрець його появу: страшний гуркіт і спалах на безхмарному небі, ніби промчала колісниця легендарного Фаетона. Дуже схоже на приземлення космічного корабля!

Скорчинський. Та не міг же він висадитися сам. Куди поділись інші?

Званцев. Загинули, потрапили в полон до таврів, відлетіли в аварійному порядку, забувши про нього, коли почався землетрус, — звідки я знаю? Треба шукати, копати далі, йти його слідами! До речі, де дріт, що ти знайшов у печері?

Скорчинський. Тиж знаєш: віддав у міліцію.

Званцев. Молодець! Треба його негайно звідти визволити. Мені чомусь здається, що він якоюсь мірою зв'язаний з цим Сином Неба…

Скорчинський. Мені теж. Я ж тобі розповідав, що в цього скелета була дуже незвичайна, лобаста голова. Та ось тобі фотознімок, поглянь сам.

Званцев. Повністю співпадає з описом жерця. І пам'ятаєш: жрець пише, що Уранід ховався для роздумів у печерах? Можливо, це ти його череп знайшов у печері й зробив з нього купу пороху, розтелепа?! Тепер дріт не загуби. Як тільки приїдеш, забери його з міліції та надсилай мені. Ми тут зробимо аналізи. А сам не займай, боронь тебе боже!..

Скорчинський. Гаразд.

Званцев. А мені, щоб тут не нудьгувати, дай іще черепків з твоїх колекцій.

Скорчинський. Можеш ти, врешті, сказати, навіщо вони тобі?

Званцев. Я ж казав: удосконалюємо метод палеомагнетизму. Ясно? А докладніше пояснювати — однак не зрозумієш, голова в тебе надто гуманітарна.

Скорчинський. Годі, годі… А ти не міг би експериментувати з якимись іншими матеріалами? Нащо тобі здалися зразки саме з наших колекцій? Їх же мало.

Званцев. Слухай, не будь таким Плюшкіним у квадраті. І це після того, як ми допомогли тобі розшифрувати такий унікальний рукопис. О чорна невдячність!

З Мишком я не дуже ділився думками, що обступили мене, бо остерігався його глузувань. «А, то ти відмовляєшся від своїх попередніх заперечень? І так люто сперечався! Де ж твоя принциповість, учений кроте?»

Невже це був небесний захожий? Що більше я вчитувався в рукопис жерця та розмірковував над ним, то частіше повертався до думки, яка спершу здавалася зовсім неймовірною.

Справді: казкова поява чужинця, як її описав жрець, вельми нагадувала картину приземлення якогось космічного корабля. Він опустився вдало, висадив розвідників. І треба ж було статися цьому злополучному землетрусу: звичайно, корабель був вимушений в аварійному порядку швидко злетіти знову, залишивши напризволяще свого відважного й жадібного до знань розвідника, який раптом став самотнім полоненим на чужій планеті — й без усякої надії на повернення додому!

Можна собі уявити, яку бурю почуттів пережив у цю справді трагічну мить Син Неба, коли під ногами в нього враз заходила ходором земля, він почув раптом ревіння двигунів і побачив, як рідний корабель, який проніс його неушкодженим серед зірок, набираючи швидкість, шугнув без нього в голубе небо… Яка разюча, безглузда, коли вдуматись, випадковість: благополучно подолати мільйони кілометрів міжпланетних просторів, де, здавалось, на кожному кроці підстерігає набагато більше різних небезпек — і метеори, й космічне випромінювання, й поля радіації,— та вибрати для посадки фатальний час землетрусу.

Мало не загинути у хвилюючу й урочисту мить зустрічі з невідомою цивілізацією!

Звичайно, Син Неба міг залишитися самотнім. І яка страшенна, справді трагічна доля, якщо вдуматися, випала йому! Промчати між зорями — й опинитися самому на невідомій планеті. Мати дивовижні здібності — а бути зустрінутим, як чарівник, пройдисвіт, яких чимало водилося в ті