Читати книгу - "Кам’яне яйце"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Завр вийшов у коридор, узяв портфель і знову причалапав на кухню.
— Я ось приніс для тебе… Це потрібно. Кажуть, найкращий засіб, щоб шкаралуща яйця була міцною. Тобі треба берегтися, щоб воно не розбилося під час…
— Ах, Завре, мені не можна хвилюватися. Лікар сказав, що я дуже вразлива істота. Як тільки уявлю, що моє яйце повезуть оті грубіяни-санітари, кинуть його…
— Не кинуть, а покладуть, моя люба, в теплий стерильний пісок.
— Ах, облиш. Я не можу думати про це. Мені стає погано.
— Ну, пробач, я не буду. Але цей препарат ти обов’язково повинна вживати. Сама ж бо знаєш, як, буває, поводяться з яйцями там, в інкубаторах. Треба до всього максимально підготуватися.
— Я прошу тебе, замовкни… А ліки давай, я обов’язково їх вживатиму.
— Прочитай перед тим уважно інструкцію… Ти така красива сьогодні…
— Справді?
Завр втомлено дивився з-під напіврозплющених повік на Діну. Вона була роздягнена. В помешканні тепло, а гостей вони не чекали. Вони взагалі не любили гостей. Завр дивився на її розповніле темно-зелене тіло, на зворушливо дурненьку голівку на довгій граційній шиї, на короткий, але навдивовижу міцний, мовби виліплений рукою майстра, гранчастий хвіст.
— Справді, моя люба. Хіба я колись брехав тобі?
— За таку брехню я на тебе ніколи не ображуся.
— От і добре… — Завр солодко позіхнув. — Як ти себе почуваєш?
— Вже, мабуть, скоро… Лікар сьогодні так сказав.
— Це твоє… наше перше, шануйся. Вживай ліки, мені їх було дуже нелегко дістати.
Діна манірно примружилась, схилила голову у хвилі награного напівзабуття.
— Ти щось казала про омлет.
— Справді. Пробач. — Діна підійшла до електроплити, бридливо вийняла з духовки велику таріль, поставила на стіл. — Смачного.
— Спасибі.
Вона повільно вийшла з кухні, зупинилася коло великого дзеркала в коридорі, якусь мить роздивлялася себе, потім сіла на диван у вітальні.
«Хай Завр сам жує свій улюблений омлет. Як мені набрид його ідіотський омлет. Мене вже нудить від одного слова «омлет». Яка гидота цей омлет. Чоловіки переважно люблять омлет. А він же із яєць, омлет. Безумовно, не можна бути такою вразливою, але як він може їсти той омлет? І не нудить його. Але я мушу пристосуватися до свого ідіотика…»
Діна розкрила коробочку з ліками, проковтнула одну пігулку, потім розгорнула інструкцію й почала читати. Раптом вона заверещала:
— Завре?! Що ти мені приніс?! Як це розуміти? — підскочила і незграбно потупцювала на кухню.
Завр задоволено втирав масні губи.
— Що ти кажеш, моя люба? Я вже поїв. Спасибі. Дай чимось запити, — солодко позіхнув.
— Що ти приніс мені? Як це все розуміти? — Діна швиргонула коробочку з ліками на стіл, а інструкцію тицьнула під самі очі.
Завр спокійно пробіг очима рядки густого тексту, нараз усміхнувся:
— Ах, пробач, моя люба, це я переплутав. Я сьогодні такий втомлений. Це я сам приймаю ці ліки. Пробач.
Він простягнув руку до портфеля, дістав іншу коробочку, схожу на попередню:
— Ось, тримай, це вже твої.
Діна гнівним рухом відкрила коробочку, кинула до рота відразу три пігулки, проковтнула, ображено сіла до столу і почала читати інструкцію, нарешті буркнула завчено:
— Спасибі… Що нового сьогодні на роботі? Чому ти нічого мені сьогодні не розповідаєш?
— Круговерть, стара танцюлька, — іронічно усміхнувся.
«Мій ідіотик любить посидіти зі мною після роботи і поговорити. Як не вибалакається, то й не засне, мабуть. Всі чоловіки — великі діти. Ну, давай давай, розповідай, я тебе уважно слухаю».
— Хіба немає ніяких новин сьогодні? По деякій паузі Завр поважно проказав:
— Сьогодні мені знову дзвонив Кверкус.
Діна насторожено завмерла, але Завр надовго замовк, ніби задрімав із розплющеними очима.
— Хіба з твоїм характером думати про Святих? — озвалася Діна. — Ти ніколи не будеш Святим.
— Дарма ти так, — ображено підвівся з-за столу Завр, налив у келих узвару із великого графина, роздратовано відсьорбнув. — Хочеш, відкручу тобі зараз голову, моя люба, і оком не поведу. Ти мене просто не знаєш. І подивися на мій хвіст, його кінчик уже став цілком коричневим. Я недаремно дістав спеціальні… Одне слово, не все тобі треба знати…
— Зможеш відкрутити мені голову? — Діна дивилася на нього відверто зверхньо. — Але як тоді наше перше яйце? Ти ж так хотів мати маленького.
— А без голови ти вже нічого не зможеш?
— Ти великий жартівник, Заврику. Хай тобі здоров’я буде повне решето.
— Спасибі, моя люба… — Він допив узвар, поставив келих на стіл. — А мені, до речі, дуже личить форма Святих. Але зараз я мушу трохи відпочити. Ти розбуди мене, будь ласка, годині о…
— Добре, любий, зараз ти витріпаєш килими, потім сходиш в магазин, я скажу, що треба купити, а потім можеш лягати, і я обіцяю збудити тебе, як тільки ти заснеш.
Небом пронеслися швидкісні літаки.
— А вона і запитує: «Це ви до мене звертаєтесь чи самі з собою розмовляєте?» Бабуля голосно так як закричить: «Сама із собою? Ображаєте! Чому б це я сама із собою розмовляла?! Я з оцим прекрасним молоденьким огірком розмовляю!» Ох і комедія ж була. Ха-ха-ха.
Професор замовк, ніби закам’янів на кафедрі:
— Даремно, шановні колеги, деякі з вас так вільно поводяться на моїх лекціях. Я використовую багато додаткової інформації, якої немає у ваших підручниках.
— Казав тобі, тихше треба… На іспиті він нас поганяє. Давай попишемо трохи… Он Андрій шкребе і голови не підводить.
— Думаєш, він конспектує? Чортиків малює. Дуже розумний. В нього батько сам професор…
— От стерво капловухе! І нащо такому розумному вчитися? Он Свєтка моя, землячка, ти її бачив,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кам’яне яйце», після закриття браузера.