Читати книгу - "Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов"

Він не встиг сформулювати питання остаточно, бо баня зненацька розкрилася перед ним, відкриваючи вхід. Колін ступив уперед не вагаючись. Баня ледь помітно гойднулась, мовби відновлюючи рівновагу; отвір, через який Колін проник, затягся, і за секунду він уже не зміг би сказати, в якому місці щойно був. Враховуючи можливу підступність цієї епохи (що ж це все-таки за епоха? Ну, зараз ми дізнаємось!), можна було припустити, що це западня. Капкан. Та тепер однаково…

Кілька секунд Колін стояв на місці, озираючись. Всередині баня виявилася просторішою, ніж здавалося зовні. Щось кругле й велике було посеред приміщення, а навколо круглого розміщувались сидіння. Це нагадувало стіл; було б зовсім схоже, якби не мерехтливі кола, що займали майже всю поверхню, еліпси й прямокутники, в яких Колін швидше вгадав, аніж упізнав шкали приладів.

Отже, все-таки машина. В цьому круглому постаменті скоріше за все було сховано двигун. Але як можна їздити, коли всі крісла повернені спинками до оболонки бані? В такій позі Колін не став би їздити не тільки лісом, а й по найширшому і найбезпечнішому шляху. Предки все-таки дивні люди.

А втім, хіба не однаково як сидіти, коли кріз баню все одно нічого не видно?

Щоб дістати необхідне підтвердження останній думці, Колін подивився на баню. Відчувши тремтіння в ногах, він мимохіть сів у найближче крісло.

Баня танула. Галявина проступила за нею і навколишня стіна лісу. Галява була безлюдна й сонячна. Відтак вона гойднулася і розчинилась, стіна лісу наблизилась впритул до бані, наче хтось дав збільшення. Ось затремтів і ліс, дерева зігнулися й зникли. Колін побачив багаття і поряд свій хронокар, і двоє людей, як і раніше, сиділо біля вогню. Звісно, навряд чи минуло бодай дві хвилини відтоді, як він їх залишив.

А що, коли…

Ні, надто ризиковано. Не кажучи про наслідки, що можуть бути вельми неприємні.

Та все-таки слід щось робити!

Ну, не обов'язково чіпати кнопки й клавіші.

А чом би й ні? Хоч яка незрозуміла здавалася машина, не слід забувати, що це техніка минулого. Якого б коника вона не викинула, Колін зуміє її приборкати. Машини не люди, вони завжди все роблять строго логічно.

Колін натиснув на педаль. Нічого не сталося, якщо не зважати на те, що шкала одного з приладів засвітилася голубим сяйвом. І все. Баня не зрушила з місця, не став інший і вид крізь прозору стінку. Було так само тихо. А втім…

Ні, не зовсім так. Якийсь шурхіт почувся ззаду. Колін повернувся разом з кріслом. За спиною не було нічого, та ось скло в рамці перестало бути прозоре. На ньому з'явились якісь зображення; нечіткі, вони дедалі прояснялися. Все-таки це екран. Зараз ми побачимо картини сучасного для цих предків життя, і тоді стане зовсім ясно…

Колін протяжно свиснув. Що стане ясно? Адже це… Адже це…

Це був він сам. Хоч і не зовсім такий, яким звик себе бачити в дзеркалі. Але ж відомо, що дзеркало не дає нам точного відображення. Так, це був він сам, і він стояв, дивлячись прямо перед собою, віддалік височів ліс, але не цей ліс, в якому він був тепер, а якийсь інший, а між лісом і Коліним стояли хронокари. Їх було три, і коло них порались люди. — Біс його зна що! — сказав Колін. Це був мезозойський ліс, той самий, де експедиція затрималась перед тим, як розділитись на групи. Всі три хронокари експедиції. І всі люди перед ним. Їх усе-таки врятували?

Дурниці, хронокар, що вибухнув, врятувати ніхто не може. Та й Коліна зараз там нема: я ось тут і більше ніде.

Колін мимохіть смикнув себе за вухо, помацав голову, груди — так, він тут. І він — там. Ні, це всього тільки трансляція з минулого. Оце так предки!.. А цей, перший, який артист: дивувався дуже природно, коли я йому розповідав! Ну, стривай, зараз я… — Чекай, чекай… — повільно промовив він. Треба було додивитися це до кінця. Ось зараз він, Колін, розмовляв з Арве. Авжеж: це остання розмова перед тим, як група Арве на одній з машин піде глибше в мінус. Але… ні, він же розмовляв не так!

Він пам'ятає зовсім ясно: Арве тоді говорив про можливий процент ризикування, і Колін сказав, що дуже ризикувати не слід. Потім, як відомо, Арве все-таки ризикнув, і, як наслідок, сталася катастрофа. А цей пристрій у бані все перекручує.

Ну ні, тут справді перекручення. Не міг він гак розмовляти.

Що там зараз? Знову він сам; цього разу до нього підійшов хлопчина. Юрко. Про що це? Шкода, нема звуку — мабуть, він вмикається окремо. Ага, згадав: Юрко просить дозволу взяти хронокар. Пригадується, Колін тоді делікатно відповів йому, що, маючи Юрків досвід, не слід і підходити близько до машини, коли в ній нема когось із старших. Еге ж, так було. Відповідь була правильна. Пам'ятає, тоді він ще додав щось… Ага, це можна прочитати по губах, зараз, на екрані. Але знову ж таки вираз обличчя… І поза! Колін, як це тобі раніше не спадало на думку? Ось який, виявляється, в тебе вигляд збоку! Не дивно, що після цього хлопець просто-таки не міг зробити інакше. Він простісінько мусив довести, що впорається з хронокаром, що тут, у глибокому мінусі, він опинився не через непорозуміння…

Він не впорався. Та хіба не я спровокував його на це? Адже коли б те саме я сказав по-іншому… якби я не тримався з таким презирством, усім виглядом не дав би йому зрозуміти, що вважаю його абсолютно зайвим тут… хтозна, може, нічого й не сталося б?

Юрко не вивів би з ладу хронокар. Арве з машиною не кидався б у саме пекло. Все було б гаразд, і ти сам зараз не сидів би в забороненому часі, готуючись до смерті. Ось як було б, коли б ти…

Та ні, все це маячня. Недосконала техніка минулого перекручує. Вона приписує мені те, чого насправді не було. Тут