Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони розпалили вогонь біля поваленого дерева в темній гущині кроків за двадцять від узлісся, підсмажили собі на сковороді трохи свинини на вечерю і з՚їли половину всього припасу кукурудзяних коржів. Ах, яке велике щастя вечеряти так на волі, в незайманому лісі, на недослідженому і незаселеному острові, далеко від людського житла! Ніколи вони не повернуться до цивілізованого життя. Вогонь, що підіймався до неба, освітлював їхні обличчя і кидав червонуваті відблиски на товсті дерева, що зникали в глибині лісового храму, на блискучу зелень і на гірлянди дикого винограду. Коли було з՚їдено останні кусники м՚яса і останні шматочки кукурудзяних коржів, хлопці в доброму гуморі простяглися на траві. Правда, вони могли б знайти прохолодніше місце, та лежати біля вогнища в лісі - це така розкіш!
- Ну, хіба не славно? - вигукнув Джо.
- Чудово! - обізвався Том.- Що сказали б інші хлопці, коли б вони побачили нас?
- Що? Та вони прямо померли б від заздрощів. Правда, Геку?
- Авжеж! - сказав Гекльберрі.- Не знаю, як хто, а я задоволений. Нічого кращого мені й не треба. Не щодня я наїдаюся досхочу, і, крім того, сюди вже ніхто не прийде і не вижене тебе у три вирви ні з того ні з сього. І не вилає тебе останніми словами.
- Це життя якраз для мене,- заявив Том.- Не треба вставати рано-вранці, не треба ходити до школи, не треба вмиватись та робити інші такі дурниці… Ти бачиш, Джо, що піратові не треба нічого робити, коли він на березі. А пустельник повинен весь час молитись. І живе він сам один, без компанії.
- Воно то так,- сказав Джо.- Але я, знаєш, не подумав раніш про це як слід. А тепер, коли я спробував, я таки бачу, що бути піратом куди веселіше.
- Бачиш,- вів далі Том,- тепер пустельники не в такій пошані, як за старих часів, а пірата завжди всі поважають. Пустельники мусять носити волосяницю, посипати голову попелом, спати на голому камені, стояти під дощем і…
- А нащо вони носять волосяницю і посипають голову попелом? - перебив його Гек.
- Не знаю… Але так треба. Так завжди пустельники роблять. І тобі це треба було б робити, коли б ти пішов у пустельники.
- Е ні, дзуськи! - сказав Гек.
- А що б ти зробив?
- Не знаю. Сказав би: не хочу - і край.
- Ну, Геку, тобі довелось би. Таке правило. І як би ти порушив його?
- А я втік би, от і все.
- І був би не пустельник, а йолоп. Осоромився б на все своє життя.
Кривава Рука нічого не відповів, бо він заходився коло іншої справи. Він видовбав з кукурудзяного качана люльку, припасував до неї стеблину, набив її тютюном, приклав до неї жаринку і випустив хмару пахучого диму; він був у цілковитому захваті. Інші пірати йому заздрили і потай вирішили незабаром засвоїти цей чудовий порок. Гек знов сказав Томові:
- А що ж роблять пірати?
- О, вони живуть дуже весело: беруть у полон кораблі і палять їх, забирають золото і закопують у землю на своєму острові в якомусь страшному місці, де його вартують привиди, відьми й усяка нечисть. А матросів і пасажирів вони вбивають і викидають за борт.
- А жінок завозять до себе на острів,- встряв Джо,- жінок вони не вбивають.
- Так,- підтримав його Том,- жінок вони не вбивають, вони - благородні люди. І до того ж жінки завжди красуні.
- А який вони розкішний одяг носять! О, весь у золоті, в сріблі, в брильянтах! - у захваті вигукнув Джо.
- Хто? - спитав Гек.
- Та пірати ж.
Гек Фінн безнадійно оглянув свій власний одяг.
- Здається, я одягнений не по-піратському,- сумно сказав він,- але ж у мене іншого вбрання нема.
Хлопці втішили його, кажучи, що скоро в нього буде прегарний костюм: тільки вони почнуть свої наскоки, у них буде і золото, і вбрання, і все. А для початку годиться і його лахміття, хоча звичайно багаті пірати, перш ніж почати свої пригоди, запасаються відповідним гардеробом.
Помалу розмова скінчилася: у маленьких утікачів склеплялися очі. Люлька вислизнула з пальців Кривавої Руки, і він заснув сном стомленого праведника. Гроза Океанів і Чорний Месник Іспанських морів заснули не так скоро. Вони помолились лежачи і про себе, тому що нікому було змусити їх стати на коліна і прочитати молитву вголос; насправді вони думали і зовсім не молитись, але побоялись, щоб їх часом не побило навмисне посланим з неба громом. Невдовзі вони почали засипати, але тут з՚явилась непрохана невідчепна гостя, яка звалася совість. Вони почали невиразно розуміти, що вчинили погано, втікши з дому, потім згадали про вкрадене м՚ясо - і тут почалися справжні муки. Хлопці намагалися заспокоїти совість, нагадуючи їй, що їм траплялось і раніше десятки разів тягати з комори то солодкі пиріжки, то яблука, але совість вважала ці докази за надто слабкі і не хотіла замовкнути. Нарешті вони переконалися, що взяти пиріг або яблуко - це значить «поцупити», а взяти чужу шинку, чужу свинину та інші подібні цінності - це вже просто «украсти», а проти цього є заповідь у біблії.
Тому хлопці в душі вирішили, що, поки вони залишаться піратами, не заплямують себе таким злочином, як крадіжка. На цій умові совість згодилася на замирення, і наші пірати спокійно заснули.
Розділ чотирнадцятий
Табір щасливих розбійників
Прокинувшись уранці, Том довго не міг зрозуміти, де він.
Він сів, протер очі і оглянувся довкола
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен», після закриття браузера.