Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Не думаю, що ти це зробиш, — слова демона прозвучали хитро й почулося кілька кроків.

— Тобі варто спробувати не думати взагалі. Може, тоді зрозумієш, коли саме звернув не туди, — так само спокійно промовила Карісса, та в голосі відчулися металеві нотки. І як її нерви ще не здали? — Та, напевно, це не допоможе.

— Ісо…

— Не смій! Замовкни! Ти мені вже в печінках сидиш, Вінсенте! Не хочу тебе ні бачити, ні чути, ні згадувати! Вали у своє пекло й насолоджуйся новими обов’язками, — ні, нерви таки здали.

Враз усе стихло. Почувся лише глухий стук. Не зрозумів… більше я не чекав. Різко відчинив двері і влетів у квартиру. Демон цілував дівчину, притиснувши її до стіни. Наступної миті вона відштовхнула його й дала дзвінкого ляпаса, а вже потім глянула на мене. Я, радше підсвідомо, схопив її за руку і сховав собі за спину, помітивши її здивований погляд. Знаю, я теж здивований.

— Щоб таке витворяти, потрібне бажання обох сторін, — процідив я.

— Думаєш, його не було? — обличчя демона не видавало ніяких емоцій, та було відчутно, що він злиться.

— А, думаєш, було? — тепер починав злитися я. Ця сволота мене гідно бісить. Сумнівів, що саме він зробив боляче Ісі, більше не було.

— А ти принц на білому коні? — глузливо промовив демон.

— Поправочка, вампір на чорному мотоциклі, — розгнівано відповів я і зробив крок до нього. Відчув, як до моєї руки торкнулися прохолодні пальці. Карісса всім видом показувала, що не потрібно цього робити.

Так, вона могла впоратись і без мене, бо вона сильна. Можливо, навіть сильніша, ніж я. Але в ній говорила образа — вона його не забула. І це могло зіпсувати її впевненість. Я повільно вдихнув і видихнув.

— Ти зараз же забираєш свою бісову книжку і вимітаєшся звідси, — чітко промовив я.

Демон зміряв мене поглядом і гмикнув.

— Хочеш потягатися, хлопчику? — він намагається мене принизити? Рука Іси стиснула мою сильніше. Та знаю я. — Нехай. Подивимось, за ким буде перемога.

— Карісса не іграшка, Маркс, — гнівно кинув я.

— Добре, що ти це зрозумів. В такому разі, не заважай мені.

— Так, усе! Мені це набридло! Забирайся геть Вінсенте, і книгу прихопи, або я її спалю до дідькової матері, — розлючено промовила дівчина.

— Тобто ти хочеш, щоб я залишив тебе наодинці з ним? — він знову зміряв мене поглядом. Цього разу розлюченим.

Ну аякже, самого вищого відкинули й обрали простого вампіра-малолітку. Може, мені таки вліпити йому разок?

— Саме так. Алекс залишається тут. Ти — на вихід, — відчеканила кожне слово Іса. Я усміхнувся. Моє ім’я звучить приємно з її уст. Вловив її невдоволений погляд і усміхнувся ще ширше.

— Гаразд. Заспокойся тоді. Ми поговоримо за тиждень, — спокійно промовив демон і пішов на вихід.

Я зараз сам підпалю цю бісову книжку й кину йому вслід! Двері зачинились. Дівчина зітхнула і, сівши на ліжко, сховала обличчя в долонях.

— Іс? — я підійшов і присів біля неї.

— Як же ви мене всі дістали, хлопці, — тихо промовила вона. Не плаче… добре. — Одні проблеми від вас.

— Знаєш, я думав його вдарити разок. Навіщо ти мене зупинила? — запитав я. Дівчина поглянула на мене.

— Ти ідіот, Стюарте? Не тобі з ним тягатися. Рівень не той.

— Та яка різниця? За тебе б ударив, — усміхнувся я.

— Точно ідіот, — гмикнула Іса. — А мені б довелося розгрібати це все.

— Самі б справились, — промовив я й сів поряд.

— І навіщо тобі та морока на голову? — запитала дівчина і відкинулась на ліжко.

— А тут і думати багато не треба. Закохався я в тебе, Іс, — задумливо промовив я, свердлячи поглядом шафу. Оце так-так… ошелешив новиною і себе, і її.

— Прямолінійно… — промовила дівчина й на деякий час замовкла. — Та я тобі казала, що це марна трата часу.

Угу… бо ти явно все ще сохнеш по тому демону…

— Не ми обираємо, в кого закохуватися, Ісо.

— Не називай мене так, — я поглянув на неї. Дівчина дивилася в стелю, не переводячи погляду на мене. Вона що, зніяковіла? — Не дивись на мене так. Мене зізнаннями з рівноваги не вивести, — спокійно промовила дівчина, глянувши на мене. — Не відчепишся?

— Казав же що ні, — усміхнувся я. — Я нікуди не поспішаю, можу тебе почекати.

— Занадто багато честі.

— А що, я настільки програю у твоїх очах проти демона?

Може, вона й все ще його кохає, але гордість не дозволить їй підпустити його до себе ще раз.

— Не починай, Стюарте, — дівчина прикрила очі. — Інакше підеш вслід за ним.

— Ну от, знову. Ти так гарно назвала мене на ім’я і на тобі, — гмикнув я.

— Це було вперше і востаннє. Досить мене розглядати, — роздратовано промовила Іса, та очі не розплющила.

— Мені подобається на тебе дивитися, — хитро промовив я.

— А мені не комільфо, коли на мене витріщаються, — буркнула вона.

— Бяка ти, Іс.

— Знаєш, ти теж не подарунок.

— Ми ідеально підходимо один одному, — хитро промовив я.

— Та йди ти…

— Ти що засинаєш?

— Я не спала цієї ночі, — тихо промовила вона.

— Хто заважав?

— Сни заважали… кошмари сняться часто, — трохи подумавши, промовила Іса.

Гаразд, потім уточню, що за кошмари такі. Не думаю, що вона зараз розповість.

— Ти, звичайно, можеш спати, а я можу допомогти тобі з пакуванням валізи. Тільки ти впевнена в тому, що я оберу?

Наступної миті дівчина зірвалась і підійшла до маленької кімнатки біля ванної кімнати.

— Не треба чіпати мої речі. Сама все складу.

— Що в тебе тут? — промовив я й заглянув у кімнатку. — Ого, та якщо сюди хтось зайде, тобі буде непереливки.

На стінах висіли всілякі кинджали різних форм та розміру. І кожен вид мав під десяток екземплярів.

— До мене гості дуже рідко заходять. Хоча останнім часом зачастили…

— Скажи, Іс, ти тоді промазала чи спеціально не попала? — поцікавився я.

— Спеціально. — відповіла я. — Моє діло було тебе попередити, а не вбити. Застану за цим ділом ще раз — поцілю в ногу. А далі й голова полетить.