Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Страшна жінка…

— Я мисливець, Стюарте. Робота в мене така, — вона пронизливо глянула на мене. — Тому слухайся старших і не порушуй правила, — промовила дівчина й дістала валізу.

— Припини попрікати мене віком. Вік нічого не означає! — обурився я. Скільки можна?

— Угу. Так, зараз спакую валізу і спати.

Я глянув на підвіконня, де весь цей час сидів Найт і споглядав за нами. Прикольний котяра. Може, мені такого завести? Хоча… заберу його до себе разом з Каріссою.

— Слухай, а чого ти замок не поміняєш? — запитав я, а Іса завмерла.

— Дідько, замок, — вона стукнула себе долонею по чолу. — Як я могла впустити цей варіант? Дякую за підказку, чомусь не подумала про це.

— Будь ласка, — усміхнувся я. — Завжди радий допомогти. Валізу сама спакуєш?

— Угу… дякую, що допоміг, — промовила Карісса і швидко додала. — Хоча я й сама могла впоратись.

— Я знаю, вогнику, — тихо промовив я й попрямував до виходу.

— Не називай мене так! — обурилася дівчина. — От же! Бейлі бовкнув, а ти тепер користуєшся.

— Тобі пасує, — знову усміхнувся я й махнув рукою. — До завтра. Виспись добре, а то покусаєш мене. Я, звичайно, не заперечую, але люди не зрозуміють.

— Та йди ти! Зараз щось кину в тебе, — Іса насупилась.

— І тобі добраніч. Завтра о п’ятій, — промовив я і вийшов з квартири.

Ну що, пазл склався. Тепер залишилося знайти справжню Ісу серед тих стін, які вона побудувала. Найскладніше…

***

Як думаєте, чим завершиться відпустка? :)