Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    Паб з гучною назвою "Liverpool" виправдав усі найгірші побоювання. Не встигнувши вийти з салону таксі, я напоролася поглядом на сходку байкерів прямо біля входу. На парковці стояло не менше п'яти мотоциклів. Поряд з ними декілька чоловіків в агресивно розписаних жилетах і косухах, про щось палко сперечалися. Якщо банда Самурая виглядала менш автентично, то ці чоловіки в точності ілюстрували усі уявлення про свою субкультуру. 

    Розхотілося заходити відразу. Я навіть пошкодувала, що запропонувала саме це місце. Якось, здавалося, що англійський паб повинен зазвичай збирати інших відвідувачів. 

    — Чого спинилася? Йдемо. Вони не з'їдять тебе! 

    Кім безпомилково розпізнала мій стан. З поблажливою посмішкою, дівчина потягнула мене під руку до двостулкових дерев'яних дверей. Вже припускаючи, що побачу, приємно здивувалася відсутності сигаретного диму. Усередині паб виглядав в точності, як і усі англійські паби, в яких я, звісно, не була. Каламбур полягав в тому, що моє уявлення співпало з реальністю майже на всі сто. 

    Дерев'яні перекриття, високі столи з грубого дерева і такі ж масивні стільці, розміщувалися в хаотичному порядку. Майже усі місця виявилися зайняті. Біля стін, за окремими широкими столами, розташувалися цілі компанії. Молоді люди голосно спілкувалися, марно намагаючись перекричати плазму і трансляцію чергового матчу Ліги чемпіонів. 

    Ми з Кім неквапом проходили між столиками в центрі залу і наближалися до барної стійки. Саме за нею стояв справжній громила. Бармен пабу виглядав колоритніше байкерів ззовні. На вигляд немолодий чоловік, займав не маленький шматок простору за стійкою. Складалося враження, що він вище за Вальтера і в два рази масивніше Рікардо або Берні. Сива борода чоловіка доходила до його грудей, була заплетена в три кіски, а голова виблискувала лисиною не гірше, ніж келих, який бармен натирав своїми лапами. Я вперше побачила настільки забите татуюваннями тіло. Тільки обличчя чоловіка виявилося недоторканим. 

    — Привіт, кралечко! — пробасивши, мужчина посміхнувся Кім, а я глитнула. 

    — Привіт, Стенлі. 

    Дівчина упевнено потягнула мене до високого стільця за стійкою, а сама нахилилася ближче до громили і продовжила: 

    — Нам би місце тихіше і два кухлі еля, малюче. 

    Малюк? Серйозно? Я спробувала приховати смішок і подив, але очікувано прокололася. Кім помітила мій подив, проте передбачливо змовчала. 

    — Які питання, — Стенлі почав наповнювати наші келихи і крикнув так, що я дійсно затремтіла усім, в біса, тілом: 

    — Мія!! Мія!!

    Офігівша від такого голосочка, я повернулася поглядом в зал, щоб розгледіти, кого ж це так голосно покликав Стенлі. Мією виявилася дівчина з яскраво-рудим волоссям і зеленими очима. На вигляд їй було не більше дев'ятнадцяти, що насторожило. У Штатах офіційно заборонялося продавати спиртне тим, кому не було двадцяти одного. Упевнена, цього ніхто не дотримується. Проте, дівчина й зовсім працювала в пивній. 

    Мія відійшла від столика, який обслуговувала і швидко рушила до нас. 

    — Так! — вона з роздратуванням подивилася на бармена, але несподівано відтанула. 

    Дівчині вистачило усього погляду у бік Кімберлі, щоб змінити вираз обличчя повністю.  

    — Кім! — очікувано, Мія повисла в обіймах Кім, а я сіла зручніше. 

    — Привіт, крихітко. Знайдеш нам затишне місце для дівич-вечора? 

    — Та без проблем! — яскраво посміхаючись, Мія кивнула. 

    Дівчина заозиралась, і мабуть, відшукавши потрібне місце, кивнула йти за нею. Огинаючи відвідувачів і пробираючись крізь натовп, що завмер в очікуванні нового гола, я придивилася до Кімберлі. Не вперше помітила відкритість в поведінці сусідки. Вона дуже тепло спілкувалася з Мією, і не дивлячись на різницю у віці, сприймала дівчину серйозно. 

    Ми пройшли в кінець залу, де за невисокою стійкою біля стіни були порожні два місця. У цій частині пабу уболівальників спостерігалося менше, а тому стало тихіше. Басовиті голоси залишилися за спиною, а з ними пішла дивна скутість і тривога.

    — Сідайте, дівчатка, — Мія мило посміхнулася, а вивантаживши з підноса наші келихи, поклала поруч і невелике меню. 

    — Як твої корейці? Ще валізи не зібрала? — Кім підтягнула до себе келих, а я спохмурніла. 

    Корейці? Про що вона?

    — Куди мені з моїми предками, — дівчина закотила очі і якось аж надто красномовно скривилася. 

    — Згадаєш мої слова, крихітко. З твоєю зовнішністю і завзятістю, тебе чекає непогане майбутнє, — Кім підморгнула офіціантці. 

    Вона намагалася підбадьорити дівчину, у якої, очевидно, не просте життя. Дитина замість навчання у ВУЗі, працювала офіціантом у барі повному дорослих чоловіків. Смуток яскравою хвилею торкнувся серця. Мама все зробила, щоб я ніколи не опинилася в такому положенні. Вона працювала на двох роботах і ростила мене самотужки. 

    Згадуючи юність, я непомітно для себе спохмурніла. Мія розцінила це по-своєму, і вловивши мій погляд, поспішила піти.

    — Говори. 

    Як тільки дівчина сховалася за спинами інших відвідувачів, я перейшла до справи. Не хотілося затягувати розмову з Кім до ранку. Це в мої плани не входило. Все ж сьогодні я хотіла спочатку відпочити. 

    Кімберлі підняла келих і простягнула до мене: 

    — За наш початок! — урочисто вимовила, а я усміхнулася. 

    — Не сказала б, що ця розмова — привід для якогось початку, але давай спробуємо. 

     Зіткнувшись, келихи глухо забриніли, та звук потонув у раптовому гулі голосів за спиною. Хтось забив гол. Я зробила ковток гірко-солодкого напою і сіла зручніше. 

    — Запитуй? У тебе ж є питання до мене? 

    Кім була права. У голові крутилися мільйони питань, але раптом спливло те, яке не давало спокою. Чому сьогодні я побачила в очах Лео щось нове? Чому він прошепотів ті незрозумілі слова, а потім втік? Упевнена, ель не здатний вдарити в голову з першого ковтка, але згадавши недавню зустріч з хлопцем, і ті відчуття, що вона в мені сколихнула, я сп'яніла від емоцій.