Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

Це був історичний день, коли Халіль почав продавати мінералку «Spatz» у своїй крамниці, зберігаючи її прохолодною у великому глиняному чані у воді, оскільки лід був доступний лише в Абу Кабірі. А що пили християни в сусідніх селах? Їхня релігія дозволяла їм уживати алкоголь. Так скільки вони випивали? Навряд чи вони могли собі це дозволити, оскільки вони були переважно бідними фермерами, як і більшість мусульман.

Річ у тому, що опіум був єдиним порятунком для Шабани, якби йому не пощастило зустріти Мусу та Бахаа в Абу Кабірі. І знову він запитував себе: як Салему Абу Хусейну вдалося отримати дочку іноземця? Кожен в Абу Кабірі знав одне одного й те, що вони робили в будь-який час доби, і закоханим просто ніде було сховатися. Він бачив її в барі, так. Але коли вона була в барі, то була під пильним оком матері й батька. То як же йому вдалося домогтися її, самотужки завоювати? Сам Шабана не зміг самотужки спокусити циганку Шагіру, хоча вона була поруч, в одній кімнаті. З самого початку він відчував щось між ними, відтоді, як вона танцювала під такт його барабанів. Він бачив це в колиханні її сідниць і тремтінні її грудей, і всі сумніви розвіялися, коли він побачив її в гашишній кімнаті у весільну ніч. Вона сиділа за спиною свекрухи й крадькома поглядала на нього. Коли він ловив її погляд, вона опускала очі додолу. Вона дивилася на нього, потім відводила погляд, потім знову на нього... і кальянний дим огортав усіх, окрім неї. У той час, як чоловік Шагіри, п’яний і охоплений втомою, прихилився головою до стіни, щоб поринути в сон, його мати залишалася непохитною з широко розплющеними очима, як сова, роблячи тягу за тягою, не моргнувши й оком. Гашиш не зміг її узяти — не дай Боже! — хоча це підкорювало Шабану. Він почав уявляти, що пішов з Шагірою в поле за мечеттю, і коли вони досягли покинутого місця біля озера, яке, на думку кассимів, було колись густонаселене, він кинув жінку на землю і ліг на неї, непомічений ні людьми, ані джинами.

Переповнений екстазом, він послабив тюрбан і стягнув його на плечі. Потім відсунув капелюха набакир і заспівав народну пісню:

Красуня прийшла, вередлива й примхлива,

Дивилась під ноги, та погляд як ніж.

— О діво прекрасна, зроби мені милість,

Любов подаруй, а чи просто заріж.

Вона усміхнулась і каже відверто:

— Мій друже, в усьому є певна межа,

Любов лиш тоді може вартувать смерті,

Коли це дар Божий, не фальш і не жарт.

Він звернувся до «красуні», сказавши: «Я вмираю від кохання, Шагіро. Клянусь Тим, хто підняв небеса без жодних зусиль, що мій розум не заспокоїться, доки...» Але хід його думок раптом обірвався, коли він побачив Закі. Шабана помітив його здалеку, біля каналу, це зіпсувало йому настрій, і ефект від пива розвіявся. Тоді чоловік порівнявся зі своїм двоюрідним братом, зліз із віслюка, привітав і обійняв його. Закі змушував його страждати і вдень, і вночі. Хоч брат часто критикував його за опіум і розмови з хлопцями під час засідань на зборах, Закі був чесною й поважною людиною, і він був незамінним у селі. Те, що з ним трапилося, «змусило б невірного пошкодувати». Щоразу, коли Шабана бачив його, відчував, ніби його серце розривається. Він хотів, понад усе, щоб те, що сталося із Закі, виявилося тимчасовим, і щоб він прийшов до тями. Шабана ще не втрачав надії, бо знав, що його двоюрідний брат має такий же сильний розум, як розум десяти чоловіків. Невже можливо було зовсім утратити розум?

— Що ти думаєш, шейху Закі, про цей випадок із Мідхатом? — запитав він його.

Відповідь була обіцяючою:

— Що не так із Мідхатом?

— Він хоче поїхати до Ісмалії з іноземкою.

— Чому він хоче поїхати в Ісмаїлію? — зацікавився Закі. — Нам треба це обговорити. Зайди й побачиш мене біля сіри.

Аллах чудовий! Це була мудрість, якою Закі прославився: «обговорити це питання». Шабані здалося, що в мозку його двоюрідного брата ще залишилося трохи світла, тож він схопив його за руку.

— Гаразд, ходімо до сіри, щоб ми могли обговорити це питання.

Але його хвилювання швидко обернулося на зніяковіння й смуток, коли він побачив, що голова Закі опустилася на груди.

— Ти щасливий зараз? Як він міг мене підвести?

Шабана почув його лемент.

— Закі, хто покинув тебе?

Закі не відповів.

— Я зробив усе, що міг, — сказав він натомість. — Усе, що я обіцяв, виконав, то чому він зробив мене таким?

Потім чоловік почав ридати.

* * *

У сірі Шабана знайшов свого брата, шейха Саїда з книжкою під рукою, як зазвичай, а також дядька Мідхата, шейха Саїда і шейха Хамеда, а ще Хамедового сина, який давав їм настанови. Дивно, але він також побачив поруч жінок, іноземку з дівчиною, яку вона привела з собою, дружину Саїда, Ханію та Нісу. Усі вони прийшли, щоб обговорити, чи дозволити Мідхату їхати до Ісмаїлії, але вони були стривожені, адже їм бракувало вказівок від їхніх «мудрих старійшин».

— Якби шейх Закі був із нами, ми б схвалили все, що він вирішив, — сказав шейх Хамед. — Але що ми можемо сказати?

— Я не можу відпустити хлопчика, — сказала Ніса. — Я вважаю, якби хаджа Зейнаб була з нами, вона б вирішила, їхати йому чи ні. Навіть якби Нафіса була тут, вона б...

Вони запитали про здоров’я Нафіси.

— Нехай їй Аллах допоможе, — відповіла Ніса.

Ханія, яка вважала Мідхата сином, була підготовлена.

— Саїд не хотів, щоб я приходила, — сказала жінка, указуючи на свого чоловіка. — Але я поклялася, що піду й висловлю свою думку. Слухайте всі, я не можу відмовитися від свого сина. Я могла б мати трьох хлопчиків і двох дівчат, але я б не відмовилася від Мідхата. Як він може залишити свою сім’ю?

Трохи повагавшись і крадькома глянувши на іноземку, шейх Саїд набрався мужності:

— Як ми можемо дозволити хлопцю одружитися з християнкою? — запитав він, а потім трохи відійшов, звертаючись до Маріки: — Я вважаю, що не кажу погано про християн. Зрештою, пророк закликав нас бути добрими до людей Писання. Але ми хочемо, щоб наш син виховувався в ісламі.

— Звичайно, шейху Саїде. Ваша правда, — відповіла Маріка. — Але бачите, мій чоловік