Читати книгу - "Меллорі"

— Тільки не кажи мені, що там тобі аж так добре платять, — пирхнув Коррідон, обвівши рукою кімнату.

— Звісно, що не аж так добре, але не будь таким допитливим. Хай там як, а я волію бути незалежною. Ніколи б не подумав, еге ж? — Вона простягнула руку. — Ходи-но сюди, сядь поближче до мене.

Коррідон вирішив не марнувати більше часу. Він прийшов сюди, щоби дізнатися про Меллорі; і він дізнається про нього просто зараз.

— Візьми собі цигарку, — запропонував їй Коррідон. А коли Рита — із подивом і неохоче, як він помітив — узяла одну, Коррідон дістав з кишені сірника та, уважно дивлячись на дівчину, запалив його, креснувши сіркою об ніготь великого пальця. Ця витівка була Риті вочевидь знайома. Вона легенько стрепенулась і кинула на Коррідона швидкий погляд.

— Дуже мило, правда? — сказав він, затуляючи вогник долонею, поки Рита прикурювала. — Цієї штуки навчив мене один хлопака, якого я зустрів у Франції під час війни. Завжди хотів отак запалити сірника.

— Он як? — Рита випустила його руку та знову впала на подушку канапи. Вона силувалася надати своєму обличчю байдужого виразу. — Так роблять у кіно, правда? Усілякі погані хлопці на кшталт Джеймса Кеґні[34].

— Точно. — Коррідон дивився на кінчик цигарки, що жарів. — Кумедно, як подібні дрібниці можуть розбурхати думки та спогади. От, наприклад, узяти цього хлопця. Він служив у повітряних силах. Я зустрів його невдовзі після того, як він утік із табору для військовополонених.

— Давай не будемо говорити про війну, — швидко промовила вона. — Поговорімо ліпше про нас.

— Він був гарний собою хлопака, — провадив далі Коррідон, немовби не почувши її слів. — Я часто запитую себе, куди він подівся після війни. Він дістав поранення в горло і відтоді міг говорити лише пошепки. Свого часу він мене неабияк виручив. Хотів би я знову зустрітися з ним.

Рита заплющила очі. Під своїм майстерним макіяжем вона пополотніла. Коррідон розумів, що вона докладає відчайдушних зусиль, аби стриматися й не виказати себе.

— Скажу тобі ще дещо кумедне, — безжально провадив далі Коррідон. — Якось він розповів мені, що закоханий в одну дівчину й обставив для неї кімнату, в якій вони могли зустрічатися. Ще він розказував про шафку для коктейлів із вбудованим холодильником. Така розкіш трапляється нечасто, — Коррідон зупинився, побачивши, що Рита заклякла, а тоді продовжив: — Ти його, бува, не знаєш? Його звати Браян Меллорі.

З

Автівка прогуркотіла дорогою на другій передачі та зупинилася за кілька будинків від дому Рити Аллен. Бадьорий чоловічий голос вигукнув:

— Дуже тобі дякую, старий. Ти ж знайдеш звідси шлях? Їдь і далі цією дорогою, а на другому повороті звертай праворуч. Станція — коло підніжжя пагорба.

— Не так голосно, дорогенький, — прокричала жінка. — Ти розбудиш усю вулицю. Звісно ж, Берті знає шлях; адже правда, Берті?

Голос іншого чоловіка гукнув, перекрикуючи гуркіт автомобільного двигуна:

— За мене не хвилюйтеся. Ну, до побачення. Бувайте і будьте чемні.

— Ще раз тобі дякую, старий. Ми пречудово провели час; просто пречудово. Не забудь, наступного разу — моя черга частувати. І нехай той наступний раз не забариться.

Гримнули дверцята автівки.

— Ну, бувайте здорові.

— До побачення, Берті, — прокричала жінка.

— Бувай, Доріс. І не робіть там нічого такого, про що потім не можна буде розповісти матусі.

Заревів двигун, й автівка поїхала геть.

У тиші, що запала потому, Рита Аллен промовила:

— То ти теж — один із них. — Вона сиділа, випроставшись, її пальці стискали складки халата. — Я мала би здогадатися. Яка ж я дурепа! — Вона зірвалася з канапи і стала над Коррідоном. — Ну чому ви просто не дасте мені спокою? — Вона важко дихала, її очі потемнішали, у них проглядала суміш гніву та жаху. — Я не хочу в це вплутуватися.

— Ти вже у це вплуталася, — різко відрубав Коррідон. — Гарріса вбили.

Рита рвучко піднесла долоню до губ і, стримуючи крик, покусувала суглоби пальців.

— Не хочу цього й слухати! Не хочу нічого про це знати. Меллорі для мене — ніщо!

— Не все так просто, — відказав Коррідон і, щойно вона позадкувала від нього, схопив її зап'ясток. — Гарріса вбили.

Рита пручалася, намагаючись вивільнити руку від його хватки. Пасмо білявого волосся впало їй на обличчя. Зрештою, збагнувши, що не зможе звільнитися, вона заплакала.

— Відпусти мене! Я не знаю, про що ти говориш, — простогнала вона. — Його не вбили. Він наклав на себе руки. Так писали у газетах. То була не моя провина. Я до цього непричетна.

— Його вбив Меллорі, — сказав Коррідон, струшуючи Ритою. — Він прийшов сюди, а Меллорі вже на нього чекав. І ти ще кажеш мені, що непричетна?

Рита знову спробувала вирватися.

— Ти — божевільний! — закричала вона. — Меллорі тут навіть близько не було. Його не було тут уже багато тижнів. Той дурень сам себе вбив.

— Це ти так кажеш. Однак я знаю, що то Меллорі вбив його. Я маю докази і хочу його знайти. Якщо ти нічого не знаєш про цю справу, то ліпше скажи мені, де він зараз.

— Ось саме про це хотів довідатись отой дурень, і подивися, що його спіткало! — Стиснувши долоні, вона вдарила кулаком об кулак. — Звідки тобі знати, що це Меллорі його вбив?

— Де він? — Запитав Коррідон.

— Навіть якби я знала, то не сказала би тобі, а я не знаю. Я не хочу, щоби мене у це вплутували. — Вона нестямно роззирнулася кімнатою. — Я не дозволю вплутати себе у цю справу.

— Цьому ти вже не зарадиш. Зараз ти розповіси правду або мені, або поліції. Роби, як знаєш. Сама лише згадка про поліцію змусила Риту пополотніти. Вона впала перед Коррідоном на коліна та заголосила.

— Але ж я не знаю. Я нічого про нього не знаю. — Її долоні обхопили Коррідонову руку, а шарлатові нігті увіп'ялися в його плоть. — Я мала би здогадатися, що таке зі мною станеться! Певно, я геть збожеволіла, коли зв'язалася з такою людиною, як Меллорі. Спершу я була у