Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

І таки невдовзі приїхав Ярослав: лиш на три дні, тихо й без попередження, у п’ятницю, а в неділю його провели. Обіцяв, що восени відпустку матиме двотижневу й обов’язково збере родину в Карпатах. Матері тоді сказав, що повертається в частину, але вже за кілька днів майор був на війні.

— Може, і не знав сам, що вони поїдуть. Хоча... Лікарства він купив, амуніцію якусь пакував.. Ні, Іринко, я думаю, що він знав, куди поїде. Певно, просто нам не сказав, або навіть тільки мені. А він знав... То мені вже потім сваха ридаючи сказала, що наш Ярослав на війну поїхав. Ну, а вже як все дізналася, то щодня дзвонив мені, але на моє «сину, як там?» в нього була однісінька відповідь: всьо добре, мам, всьо добре. А там уже стріляли. І я то знала, але мені тоді було головне, що він живий, і навіть оце його «всьо добре» мене втішало, бо то ж я чула його голос, не когось іншого, а мого Славка — живого. Розповідав мені хіба, що гаряче дуже й води бракує, якось навіть казав, що машину, яка везла їм продукти й боєприпаси, дорогою підірвали.

— Сину, Боже, що ж ви там їсте?

Пані Марія відчувала своє безсилля, бо навіть їжі не могла синові передати, ну бо ніяк, бо «нуль», бо літо 2014-го, бо блокпости й не доїхати — не долетіти матері.

— Ой, мамо, та щось придумуєм: от хлопці мобілізовані паляниці пекли з муки та згущика. Теж не зле. О, а ще суп варили, то за вухами в усіх тріщало: і в нас, і в піхоти — вони тут поруч стоять, то ми їх пригощаємо іноді, а вони нас.

— Сину... а ти де? У Донецьку?

— Ні, мамо, — глибоко вдихав уже тоді повітря з порохом,  — трохи нижче.

— А де ж є то «нижче»?__

— Мамо, всьо добре, всьо добре... — заспокоював її Славко,  — тут більш-менш спокійно, чесно.

Марія Миколаївна ще довго після розмов сиділа з картою і вишукувала оте «трохи нижче», а тоді вмикала телевізор і слухала звіти Штабу АТО, повідомлення РНБО й шукала, де ж стоїть «Дика качка» і де може бути її син. Вона жила від дзвінка до дзвінка — надіями й мріями про приїзд Ярослава. Мати щодня прокидалася і засинала з новинами, з відчаєм слухала, як відбирають Крим, як відступають наші війська, і з пекельним болем ковтала новини про нових загиблих на фронті й молилася, аби ім’я її сина не назвали в ранковому військовому звіті.

— Мам, я приїду і все буде по-іншому.

— Сину, що ти маєш на увазі? — розхвилювалася пані Марія.

— Я просто дуже хочу додому, будь-яким транспортом хочу додому, якнайшвидше. У мене тут лист, я його в кишені завжди ношу, слухай: «Тату, приїзди додому, мені тут сумно». Ти знаєш, мамо... так холодно стало, як же тут холодно.

Якась безпорадність була в тій розмові, останній розмові, останніх словах.

А в день смерті Ярослав встиг набрати тільки дружину. Це була 11 ранку.

— Свєта, скажи мамі, що в мене все добре, але не маю зараз часу подзвонити їй, дуже спішу; нехай не хвилюється, і ти не переживай, я потім її наберу, як трохи звільнюся. Люблю тебе, цілуй дівчат, — швидко говорив Славко й кудись точно поспішав: Світлана відчувала це з кожним його словом, кожним подихом.

А за дві години — 27 жовтня 2014-го — Ярослав загинув від осколкового поранення під час обстрілу Авдіївки.

— Щодня, як їхала на роботу, то вісім церков минала й всю дорогу молилася, щодня — і «Отче Наш», і «Богородице Діво». З моменту, як він поїхав на війну, у мене спокою вже не було; я не могла дзвонити йому й щодень чекати його дзвінка. А день по його смерті сестра приїхала й каже: «Маріє, поїхали, Яро­слава вбили». А я й не знала, що відповісти. Зібралася і поїхала. Ярослав мій приїхав за чотири дні до ротації — у домовині. Він тоді один загинув зі зведеного загону повітряних сил, командир блокпоста: перша ротація — і вони поїхали першими, їхня група.

• Андрій Курков. Щоденник Майдану та війни

27 жовтня 2014 року.

Добровольці повертаються з фронту просто в парламент України

Головна новина минулих днями парламентських виборів в Україні — це непотрапляння до нового парламенту комуністичної партії. Цього разу Росія, що завжди підтримувала українських комуністів і вважала їх своїми союзниками в Україні, зіграла з ними ж недобрий жарт, анексувавши Крим. Російськомовний Крим усі 23 роки Незалежності України традиційно голосував за комуністів і давав їм достатньо голосів для потрапляння в парламент. Відійшов Крим, і дорога до парламенту українським комуністам закрилася. В Донбасі цього разу голосували далеко не всі, але ті, хто голосував на територіях, вільних од сепаратистів і російських військ, продовжили підтримувати політичну силу колишнього президента Віктора Януковича, що втік із країни. У цих виборах, щоправда, Партія регіонів брала участь під назвою «Опозиційний блок». Навіть у Харківській області на багатьох виборчих дільницях вона вийшла на перше місце, але голосували за неї активно тільки на Східній Україні. У центрі, на півночі, на півдні та на заході «Опозиційний блок» набрав мало голосів. Не потрапляє до парламенту і вже легендарний радикальний «Правий сектор», який набрав близько 3 відсотків, одначе його лідер Дмитро Ярош до парламенту пройшов по мажоритарному округу. По мажоритарних округах пройшли ще кілька відомих членів «Правого сектора». Інша радикальна націоналістична партія — «Свобода» теж не добирає достатньо голосів, хоча, можливо, після судових засідань і перерахунків результатів голосування їй усе-таки вдасться зно­ву опинитися в парламенті.

Головною несподіванкою цих виборів і виборчої кампанії було різке зниження рейтингу декількох провідних політичних сил буквально за два тижні до дня виборів. Найбільше втратила популярність «Радикальна партія Олега Ляшка» — популістський політичний проект, який фінансується двома олігархами, що мали пряме відношення до Віктора Януковича, — Дмитром Фірташем, який перебуває під слідством в Австрії, і Сергієм Льовочкіним, головою президентської адміністрації за Януковича. Це «просідання» рейтингу пов’язане з масованою телевізійною «атакою» на Олега Ляшка, проведеною телеканалом «1+1». Журналістам удалося знайти відеозаписи зйомок «героїчного перебування Олега Ляшка» в Донбасі. Виявилося, що зйомки були постановочними і проводилися не в зоні військових дій. Одночасно перед виборами трохи втратив рейтинг блок Петра Порошенка, але за рахунок цього зріс рейтинг блоку «Народний фронт» прем’єр-міністра Арсенія Яценюка.

Уже нині можна передбачити, що