Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Мене безцеремонно запхали на переднє сидіння нещасливого джипа, до якого Марат нещодавно мене притискав. Сам сів за кермо і м'яко рушив із місця.

Здається, я нарвалася, от тільки поки що не розуміла на що. Їхали ми в протилежний від мого будинку бік. Тиша в салоні була гнітючою, принаймні для мене. Марат же впевнено вів машину, ігноруючи мою присутність. Через недовгий час ми заїхали в підземний гараж однієї з трьох елітних висоток у центрі міста.

Марат виходить із машини та, обійшовши її, відчиняє для мене двері, водночас не посміхається, як уміє тільки він та як я звикла, обличчя суцільна непроникна маска. Руку також мені не подає як зазвичай. Я не уявляла, як із ним таким поводитися. Уся на голках іду слідом. Мовчки підіймаємося в ліфті на останній поверх, не дивлячись одне на одного. Я почуваюся ніяково. Він сама незворушність. 

Щойно опиняємося всередині квартири, Марат холодно звертається до мене:

- Ванна там, - вказує рукою напрямок, - Рот вимий.

Я ошелешено дивлюся на нього. Що? Він бачив поцілунок із Ярославом? Але як? Його не було в кабінеті, де камери. Одразу здогадуюся, що, напевно, всі камери мають вихід на його телефон. Та вже без різниці. Сам же не йде у ванну прати сліди блонди. Зла розвертаюся і йду назад на вихід. Біля стулок ліфта гальмую, бо не уявляю, як їх відчинити. Стандартної кнопки виклику тут немає. Тільки панель із цифрами. Потрібен код. У Марата, який у центрі величезного холу спокійно наливає в склянку коричневу рідину, не звертаючи на мене уваги, питати гордість не дозволяє. Та й нерозумно вже, адже сама його спровокувала. А тому, пром’явшись деякий час, гордо йду за вказаним напрямком у ванну кімнату помити руки і заспокоїться.

Вийшовши зі свого тимчасового сховища, я спостерігаю Марата, який розвалився в кріслі. Його розслаблена поза змушує почуватися стриптизеркою, що прийшла на співбесіду в клуб. Він мовчки розглядає мене. Тишу порушує лише кубики льоду, що б'ються один об одного, у склянці, яку він періодично підносить до губ. Погляд чіпко ловить кожен мій рух. Він навіть близько не збуджений.

- Роздягайся! - тихо наказує.

- Марат, я..., - він затикає мені рота помахом руки, що утримує склянку.

- Я чекаю, Ава.

Я не розумію його поведінки. Кидаю зацькований погляд на вихід.

- Не хочу так, - кажу тихо.

Марат, із важким зітханням піднімається і підходить до мене. Чомусь саме зараз зауважую, що він десь на голову вищий за мене на зріст. Нахиляється і цілує волосся.

- Код чотири шістки вісім. Внизу на тебе чекає машина. Зроби так, щоб я більше ніколи тебе не бачив, Ава, - і йде.

Мені знадобилося кілька хвилин, щоб налаштуватися. Відкидаю сумочку вбік, скидаю взуття і йду за ним. У кімнаті, в яку він зайшов, темно. Світло надходить лише від напівприкритих дверей, де шумить вода. Знімаю сукню через голову. Заходжу у ванну кімнату. Через матове скло нечітко промальовується оголений силует Марата. Він стоїть спиною до мене, але, відчуваючи мою присутність, злегка повертає голову. Позбавляюся спідньої білизни і йду до нього за перегородку.

Щойно я опиняюся в межах його досяжності, він хапає мене за потилицю і впивається в губи. Світ навколо руйнується. Крізь тіло проходять потужні розряди бажання. Організм впорскує у мізки забійну дозу естрогену. Не дихаю сама, повітря дає він. Тіло плавиться від рук, що ковзають по ньому.

Марат із силою стискає мої сідниці і підводить, змушуючи обхопити себе ногами. Своїм тілом вдавлює мене в стіну. Я розпластана ним. Від надлишку почуттів відкидаю голову на тверду поверхню та відкриваю очі. Стеля наді мною кружляє. Губи беруться досліджувати мою шию, залишаючи засоси, опускаються до грудей, де засмоктують сосок, прикушуючи зубами. Віддача від грубої ласки б'є прямо між ніг. У несвідомому стані просовую руку між нашими тілами і сміливо охоплюю тверду плоть. Марат зі свистом втягує в себе повітря і нетерпляче відкидає мою руку. Своєю накриває мою промежину та вільно вводить у мене відразу два пальці. Від незвичної наповненості вигинаюся. Мало! Знаю, що, коли він замінить їх своїм збудженням, буде боляче, але терпіти вже не можу.

- Мар, прошу...

Великий палець зачіпає клітор, а рука починає рухатися. Очі закочуються і нестабільна стеля втрачає обриси. Ще трохи! Марат прибирає руку і різко насаджує мене на себе, розриваючи невинність.

- Бл**ь, Ава! - гарчить, відчувши порвану перешкоду, але не зупиняється.

Приймається вдолблюватися в мене різко, жорстко, на всю довжину. Не шкодує. Карає? Мені боляче, але водночас я ловлю збочений кайф. Марат зараз себе не контролює. Розуміння цього блокує біль у низу живота та досить швидко кидає мене за межу. Усе пульсує від пережитого оргазму. Ноги зводить судомою. Голова мляво падає на плече Марата. Через його спину і шикарну сідницю я тупо спостерігаю злив води з рожевими від моєї крові розводами. Через деякий час, у якому я загубилася, він різко виходить з мене і, з гортанним стогоном, виливається на живіт. Хочу лягти в ліжечко і тихо поскулити від відчуття, що набирає обертів. Марат розуміє мій стан. Акуратно обполоснувши, підхоплює мене на руки і несе в спальню, де, дбайливо витерши рушником, укладає в ліжко. Я моментально відключаюся.

Будить мене звук вхідного повідомлення. Сліпо шарю руками у пошуках телефону. Знаходжу на тумбочці біля ліжка. Беру і, сонно вдивляючись в екран, намагаюся зрозуміти, що бачу. Якийсь офіційний документ. Спросоння мізки не одразу перебудовуються на англійську. Але щойно погляд чіпляє "Drozdov Savely", руки починають ходити ходуном і перед тим, як телефон Марата згасає, я все ж встигаю вигледіти головне. Треба ж Америка. Місто Балтимор. Тепер я знаю навіть вулицю і будинок, де він ховає свого брата в клініці наркозалежних і, нібито, душевнохворих. Марат сам призначив йому міру покарання. Не дав посадити до в'язниці, бо знав, що там його просто замовить Фрезов.