Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Зник тихий, але настирливий шум. Із запізненням розумію, що це вода перестала литися в душі. Гарячково кладу телефон на тумбочку і заплющую очі, вдаючи сплячу. Серце вилітає з грудей, коли чую, як Марат, тихо грюкнувши дверима, заходить до кімнати. Намагаюся дихати розмірено, як уві сні. Не знаю, чи виходить. Ось він бере в руки телефон, лунає клацання розблокування. Затишшя. Злегка пересуваюся, немов перевертаючись уві сні, чим привертаю його увагу. Телефон із глухим стуком опускається на колишнє місце. І знову тиша. Зате тепер я надто реально відчуваю збуджений погляд, що гуляє по моєму тілу. Нерухомо лежати стає неможливо. Перевертаюся на спину і потягуюся. Руки тягнутися вгору над головою, ноги вниз, пальчики загинаються. Тіло натягується як струна. Простирадло зісковзує з оголених грудей.

Наді мною нависає тіло. Гарячі губи засмоктують сосок, що стирчить. Мимоволі вигинаюся і стогну. Перепона, у вигляді простирадла, між нами зникає. Він тягнеться до тумбочки, звідки діставши презерватив, швидко натягує його, не зводячи з мене очей. Його погляд обпікає, майже так само, як і руки, що впевнено пестять моє тіло. Він точно знає, як змусити жінку звиватися від бажання. Упевнившись, що я готова, Марат повільно входить у мене. Дає звикнути, ніжно покриваючи поцілунками ключиці, шию, підборіддя, губи. На останньому особливо акцентує увагу. Дискомфорт майже одразу зникає. Так він мене ще не цілував. М'яко, дбайливо, ніби любить. Починає рухатися. Спочатку не поспішаючи, але поступово набирає обертів. І ось знову, як учора - вбивається не шкодуючи. Уже не так боляче, але приємного мало. Лише його сфокусовані на мені очі, майже чорні через розширені зіниці, посилають імпульси задоволення прямо в потрібну частину мозку. Знову гостро кінчаю. Марат майже слідом за мною. Поки ми переводимо подих, мляво думаю, що основний епіцентр задоволення у жінок справді знаходиться в голові. Згадуючи те, що сталося, знову відчуваю легке збудження. 

Коли Марат іде в душ, думки повертаються до насущного. Тепер я знаю, де ховається вбивця моєї сестри. Один дзвінок Фрезову і він перестане існувати. Розумію, що не зроблю цього. Не зможу. Марат його вже сам покарав. Та й наші стосунки перейшли в інший степ. Не зможу так вчинити.

Дивно, що Ігор Сергійович відправив мене, наївну дівчину, спокушати професійного бабія, закохатися в якого раз плюнути. Чи я щось пропускаю?