Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

  Денис приїхав не затримуючись. Він швидко знайшов Єву на набережній Дніпра. Коли її побачив у якому вона стані в нього з’явилося бажання обійняти її, пригорнути до себе, втішити. Та не насмілився, не хотів ненароком образити чи налякати своєю аж занадто турботливою поведінкою.

-Я можу тебе відвести до себе на квартиру. Обіцяю, що надокучати тобі не стану.

-Добре, я згодна, бо я так втомилася і хочу відпочити,- сказала вона крізь сльози.

-Чим я тобі ще можу допомогти?- Денис не наважувався запитати, що трапилося, бо він не знав як вона на це відреагує чи готова вона бути відвертою з ним.

-Ти просто забери мене звідси.

  А далі, він відчинив дверцята своєї машини, а вона мовчки сіла до салону. Він дав їй свою хусточку, а вона подякувавши витерла свої очі. Її думки були далеко, але тільки не тут і не зараз. Намагалася все-таки заспокоїтися, опанувати себе. І коли їй це вдавалося, натомість з’явилася  ще більша виснаженість і втомленість. Зайшовши до квартири Дениса, Єва перевзулася та скинула куртку, шапку.

-Ти проходь, а я зараз увімкну електричний чайник так швидше вода закипить. Що будеш чай чи каву?- запитав Денис.

-Буду чай. Дякую тобі, що ти…

-Не треба  дякувати. Я завжди готовий допомогти і не тому що між нами є угода, а тому що… ми… друзі. Сподіваюся я тебе не образив цими словами,- Денис повісив свою і її куртку до шафи.

-Ні, мені немає чому ображатися,- Єва обвела очима квартиру в якій опинилася,- а в тебе тут затишно. І навіть квіти на підвіконниках є.

-Це завдяки моїй мамі. Вона наполягла на тому, щоб у моїй квартирі були квіти та й офісі теж. А я не став переконувати, що це лишнє, не хотів щоб вона засмучувалася. А зараз мені і самому подобається і я навіть сам їх поливаю, а не чекаю коли це зробить домогосподарка,- зізнався Денис.- Може до чаю бутерброд? Чи може піцу замовити?

-Мені тільки чаю,- Єва сіла на диван з темно-коричневою відбивкою який стояв у кухні-вітальні під вікном,- хочу пояснити чому я в такому стані. Щоб ти знав…

-Якщо хочеш, можеш цього не робити. Я ні в якому випадку не хочу лізти не в своє діло,- Денис відкрив навісну шафу.- Ти чай будеш чорний чи зелений?

-Чорний без цукру,- відповіла Єва, якій вже стало значно легше і яка почала думати навіщо вона погодилася сюди приїхати,- сьогодні я дізналася неприємне з минулого своїх батьків. Це мене дуже засмутило.

-Іноді ми засмучуємо батьків, а іноді вони нас,- Денис заварив чай і налив одну чашечку їй, а іншу собі,- але як не було і як не є, а ми лишаємося родиною. І вчимося вибачати і сприймати все як є. Та це тільки так говорить теорія, у реальності не все так просто.

  Він поставив чашки з чаєм на столик, який стояв біля дивану і теж сів поруч з нею поклавши одну руку на спинку. Зараз у його очах Єва виглядала такою гарною та спокусливою. І незважаючи на те що її очі почервоніли від сліз, а її чорне довге волосся трохи розкуйовдилося. Це навіть придавало їй більшого шарму чим акуратний вигляду, і вона виглядала сексуально, манливо. Він упіймав себе на тій думці, що вона йому подобається, по-справжньому. 

-Так у реальності не все так просто,- погодилася Єва, взявши до рук чашку,- чомусь так важко зрозуміти, пробачити, прийняти. А знаєш, я то гадала з самого початку, що ти мешкаєш із своєю мамою у тому великому будинку.

-Я живу то там то тут. Коли я хочу побути сам або запросити до себе друзів, дівчину. Тоді я перебуваю у цій квартирі. Але моя мама має таку звичку приходити зненацька або до мене на квартиру або в офіс компанії. Моментами мене це дратує. Та я намагаюся не ображатися і реагувати на все спокійно. Після того як батько зник безвісті, наша родина ніби … Я навіть не знаю як правильно сформулювати свою думку щоб сказати більш зрозуміло. Розумієш, я почав відчувати більшу відповідальність за маму, за компанію та взагалі за все що стосується нашої родини,- Денис теж відпив чай не зводячи очей з Єви,-я намагаюся не засмучувати маму, бо розумію, що я єдиний у неї залишився. Раніше якось батько ніс за неї відповідальність, а тепер це стало моїм обов’язком. Але іноді моя мама нестерпна і прямо змушує мене її обманювати. Як у цьому випадку з цією Яною. От вбила вона собі в голову, що я повинен на Яні одружитися і тепер… Але тут я сам собі господар. Я одружуся коли захочу і на кому захочу.

-Розумію тебе. А можна запитати?

-Можна,- кивнув головою Денис.

-А як так трапилося, що твій батько зник?- поцікавилася Єва, бо їй захотілося дізнатися більше.

-Мій батько час від часу їздив у відрядження не тільки по Україні, але  й за кордон. Укладав угоди, зустрічався з партнерами і таке інше,- Денис віддався спогадам,- тоді він скористався приватним літаком та полетів у відрядження в Америку. Літак під час польоту зламався та впав в океан. Усі пасажири за версією американських рятувальників потонули і в них не було шансу вижити. Тіл так і не знайшли, ні мого батька, ні пілота, ні ще двох підлеглих які працювали у нашій компанії. Та як серед океану їх шукати. І так зрозуміло, акули і… Не хочу навіть уявляти. Але якщо тіла не знайдено, людину вважають безвісті зниклою. З тих пір вже пройшло два роки. І ці два роки я займаюся керуванням компанією.

-А до цього, що ти робив? Вибач, я щось занадто зацікавилася,- Єві стало ніяково.

-Усе нормально. Мені навіть приємно, що ти цікавишся,- усміхнувся Денис,-  я до цього вчився, та  їздив на всякі там відпочинки з друзями. Але іноді допомагав батькові, бо він казав, щоб я вчився керувати компанією, мабуть відчував щось. А я так не хотів, шукав всякі відмазки, щоб не йти в офіс. Не хотів заглиблюватися у ті документи, у ті угоди, сидіти на тих конференціях. А тепер ось повністю цим займаюся. І знаєш, глибоко в душі я сподіваюся, що мій батько живий, що диво можливе. Як думаєш чи буває диво?

-Все може бути,- Єва відчувала, що тепер ніби вона повинна поділитися відвертістю у відповідь,- а я скільки себе пам’ятаю прагнула добре вчитися. Тому і школу закінчила з відзнакою. Потім поступила вчитися до університету. Батьки пишалися тим що я гарно вчуся, постійно вихваляли мене перед своїми друзями та знайомими. А я раділа, що була такою донькою.