Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

-Отож ти була слухняною, відмінницею, хорошою дівчинкою,- Денис знову усміхнувся,- чомусь я так і думав на початку нашого знайомства. Виходить ми з тобою гарна пара. Ти така вся хороша, а я такий…

-Ти з тих який любив витрачати гроші своїх батьків на право і на ліву гуляючи і ні до чого серйозно не ставився.

-Виходить так,- погодився він,- але так було раніше. Тепер я до всього серйозно ставлюся і сам заробляю гроші і сам несу відповідальність за свої рішення та за свою родину. А ти яка тепер?

-Я теж сама заробляю гроші. Але я погано розбираюся у людях, розумієш, я занадто довірлива. У свій час я закохалася не в того хлопця, я вірила в те що він хороший, а він мене образив. Я вірила у те що у моїх батьків ідеальні стосунки, що вони кохають один одного до безтями і саме з таких треба брати приклад. А воно з’ясувалося, що це далеко не так. Моя мама не була щасливою поруч з моїм батьком. Я вірила, що вони чесні зі мною, а вони приховували від мене і не одну правду. А ще я думала, що я нездатна нікого обманювати, але я здатна навіть брехати найріднішій людині,- Єва сама здивувалася своїй відвертості.

-Інколи обставини змушують нас йти проти наших особистих принципів,- Денис підвівся,- ти залишайся ночувати. Ти ляжеш у спальні, а я тут на дивані. Обіцяю…

-Обіцяєш, що навіть не подивися у мій бік,- закінчила за нього Єва.

-Саме так,- підтвердив Ден,- хоча зізнаюся, мені подобається на тебе дивитися, бо ти дуже гарна.

-На початку нашої зустрічі ти так не вважав,- Єві було приємно, від його компліменту.

-Тоді я не так добре тебе роздивився, як зараз. Вибач, що тоді нагрубив тобі.

-І ти вибач, що облила тебе кавою.

-Та я сам винний, що не дивився перед собою,- Денис відчував неймовірну тягу обійняти її… та поцілувати, але не дозволяв бажанням взяти верх над розумом.

-Я піду, ляжу, бо відчуваю, що у мене зовсім немає сили. Хоч ще спати і рано, але я хочу лягти,- зізналася вона йому намагаючись уникати відвертого погляду,- дякую, що приютив і за чай теж дякую і за розмову.

-Досить дякувати. Пішли я тобі покажу що до чого і, почувайся себе як вдома.

  Вже лежачи у ліжкові Єва подумала про те, що вона вдруге лягла у його ліжко. Думала про нього, а ті думки про її батьків відійшли у бік. Та Єва вже пробачила свою маму, після розмови з Денисом ніби стала краще її розуміти. Завтра зранку попросить його відвести її  додому. Щоб перед тим як йти на роботу встигнути поговорити з мамою та сказати їй як сильно вона її любить і зовсім не ображається.

  А зараз її думки перемкнулися на нього. І чому це раптом їй стало так добре поруч з ним? Чому його турботливість стала такою приємною, а погляд таким збуджуючим? Задаючи собі ці запитання Єва розуміла, що це означає, що він їй подобається і навіть більше. А ще розуміла, що вона зовсім не проти цього. Не проти того, щоб визнати те, що віднині Ден їй не байдужий… і що їй теж хочеться подобатися йому.

  Зранку, під’їхавши до будинку Єви Денис зупинився та уменшив музику щоб запитати у неї:

-Я сьогодні ввечері хочу запросити тебе на побачення. Чи згодна ти?

-На побачення?!- Єва не стала приховувати своє здивування.- Ти зараз серйозно?

-Цілком,- підтвердив він,- хочеться провести з тобою час. Поспілкуватися, зізнатися про тебе більше. Пропоную сходити в планетарій. Давно туди не ходив, а точніше ходив туди коли ще був у десятому класі. Посидимо подивимося на космос… на зорі…

-А знаєш я згодна,- Єва щиро пораділа такій пропозиції,- отож вечором зустрінемося.

-Я тебе заберу після роботи.

-Гаразд. Ну, тоді я піду, гарного тобі дня,- і вона вилізла з салону.

  Денис зачекав коли вона зайде на подвір’я та зачинить за собою металеву хвіртку і тільки тоді поїхав радіючи, що він наважився на цей крок. Хто міг подумати, що сьогодні ввечері він піде на побачення не просто з дівчиною, а з той яка пробудила у ньому ці почуття… почуття кохання. І хай він ще не цілком це визнавав, але напевне міг стверджувати, що поруч із нею йому добре, затишно. Та головне, йому хочеться бути з нею. Хочеться цілувати, кохати, робити для неї приємне, оберігати, турбуватися.

  Єву теж переповнювали ці почуття. А ще вона йому вірила. Вірила у те, що він її не скривдить, не образить. Після такого довго часу, коли вона була сама їй захотілося знову подобатися, кохати, зустрічатися і найголовніше побудувати стосунки. Побудувати чисті, щирі стосунки без обману і болі.

Єва зайшла на кухню, де її мама Катерина Борисівна готувала сніданок і обійняла її.

-Мамо я тебе люблю і зовсім на тебе не ображаюся.

-І я тебе доню люблю і дякую тобі за розуміння.