Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– А в чому? – запитала Кхибра.

Брати переглянулися, немов радилися: варто говорити чи ні.

– У соляному розчині з брусничними ягодами. Потім уже в печі обмазали його медом з гірчицею.

– Я б пару ягід ялівцю в маринад кинула, – не можу втриматися, постійно треба вставити мідяк. – Але й без них гусак вийшов смачнючим.

– А я б додала трохи чебрецю, – підтримала мене Кхибра.

– Чудові ідеї! Обов'язково спробуємо, – здавалося, що Миш погодиться геть з усім аби догодити нам. – Міш, неси десерт.

Кухарі знову переглянулися і Миш злегка кивнув. Що це з ними? Чи мені після ситної вечері здалося, що вони тільки й роблять, що перезираються? Що це з ними? Чи щось лихе замислили? Я відігнала дурну думку. Що може статися лихе? Все погане позаду. Упир десь збирає край дороги свої криві ікла. Хлопці побігли з кимось радитися. Кухарі і хлопцям смачного дали, і нас нагодували від пуза. Життя прекрасне!

Міш пішов за десертом. Я сиділа та усміхалася, немов сто років знала Миша. Той усміхався мені наче добрий знайомий. Міш з'явився з тацею і поставив перед нами пісочні тістечка-кошики з фруктами та збитими вершками. Я пальцем доторкнулася до вершків і облизала пальця. Чому стало так легко, що захотілося співати й танцювати. Але замість цього розпливлася в такій щасливій усмішці, що, напевно, стало видно геть усі зуби. Щастя, що в мене немає кривих ікол як у нещасного кровопивці!

Кхибра теж мовчки усміхалася і підморгувала Мішу. Ми з'їли тістечка, запили морсом, але йти не поспішали. Біль після галопу вулицями Ситова притупився. Тепер не хотілося навіть говорити. Та що ж таке коїться? Стан був дуже дивним. У голові паморочилося. У животі чомусь роєм носилися метелики. Здоровий глузд покинув не тільки мою голову, а і їдальню.

До мене підсів Миш і боязко поклав руку на плече. От дурник! Можна й сміливіше! Я глянула на Кхибру, та кокетливо стріляла очима на Миша. Мені стало ще веселіше – чому вона скромничає? Я зітхнула і пригорнулася до широких грудей Миша. Він притиснув мене до себе так, наче я останній шанс на щастя і, як відданий пес, зазирнув у вічі. А він нічого, симпатичний. На такого можна цілком покластися, хороший чоловік! І в дім все буде нести, і не зрадить як Лавр. Невже я знайшла свою долю? І щойно ми хотіли поцілуватися, як двері в їдальню відчинилися, і на порозі з'явився скуйовджений Альг.

– Прекрасно! Ми, значить, життям своїм ризикуємо, а вони... – він розгублено подивився на зблідлих кухарів.

Ті миттю відсахнулися від нас наче ми з тролицею прокажені. Що таке? Я ще мить тому так раділа, що все йде ладом, а тут Акрідена скрутила під носа величезну дулю. І замість величезного щастя і долі – хрін в подолі!

– Що ви їм домішали? – майже прошипів Альгін, швидко наближаючись до нас.

– Нічого, – встаючи та задкуючи уздовж стіночки з красивими квітами, відповів Миш.

– Краще зізнайтеся, а то гірше буде.

Міш опустив очі додолу і пробубнив:

– Краплі сурмика...

– Що-о-о?! – брови Альгіна поповзли на лоба.

До зали увійшли Богріс і Герман.

– Що сталося? – Гріс вирячився на нас з Кхиброю, наче вперше у житті бачив.

– А він теж нічого! – і я ледь втрималася, щоб не заспівати йому якусь гарну пісню, типу: «Горіло серце, палало, душенька гірко плакала, так заміж кортіло-о-о…» Ми обійнялися з Кхиброю і тихенько гиготіли.

Альгін із ненавистю дивився на горе-кухарів.

– Нас це... мамка дістала. Одружуєтеся та одружуєтеся. Ось ми й це... – на Миша гидко було дивитися: зблід, осунувся, згорбився мов старий дід.

– Що тут коїться? – Богріс лише кліпав очима. – Що з дівчатами?! – він подивився на нас, а ми, не змовляючись, привітно помахали йому руками.

– Сподіваюсь у сир з м’ясом ви нічого не підливали?! – жовна на обличчі Альгіна ходили вгору й вниз.

– Ні-ні, ви що! Ми ж при своєму розумі! – запевнив Міш.

– Та воно й видно! – Альгін ледь не скреготів зубами. – Ви що, тут збиралися одружитися?! – Альгін ледь стримував гнів.

Кухарі мовчали.

– Ці... гм, кухарі підмішали їм краплі сурмику.

– І скільки?

– Та ми потроху, – залепетав Миш.

– Зовсім небагато в гусака, трохи в сік і десерт.

Альгін вилаявся.

– Сподіваюсь у сир з м’ясом ви нічого не підливали?! – жовна на обличчі Германа ходили вгору й вниз.

– Ні-ні, ви що! Ми ж при своєму розумі! – запевнив Міш.

– Та воно й видно! – Альгін ледь не скреготів зубами. – Ви що, тут збиралися одружуватися?! – Альгін ледь стримував гнів.

Кухарі мовчали.

– Хапайте дівчат і ведіть до цілителів, – кивнув Альг друзям і повернувся до братів: – А з вами завтра розбиратиметься ректор.

– Не губи! – упав на коліна Міш. – Ми не хотіли зла! Просто дівчата сподобалися. Ну і...

– Я це вже чув, – процідив Альг, – ви одружитися хотіли. А про них ви подумали? Може, вони чогось іншого в житті хочуть? А як ви завтра вранці б на них дивилися, а?