Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

М-да… Рівно доба минула з того часу, як невідомий хмир нагородив мене інтерфейсом і втягнув у нову реальність. Та таку, що ні-ні, а напливає почуття надуманості та страх, що я зараз прокинуся і нічого не буде. У тому сенсі, що лежу я у своїй комірчині і марю від зайвої втрати крові.

І ніяке щипання не допоможе. Маячня теж різною буває. З усією палітрою відчуттів. Знаємо, плавали… Якось трохи у вікно не вийшов. Добре, вчасно запнувся об табурет, приклався чолом об стінку і прийшов до тями. А то цілком міг би відлетіти назавжди.

Так що марення відставляємо убік, такий підхід не має сенсу. Прокинуся — посумую, а якщо все насправді, то треба ворушити копитами. Та сама система досить завдань навалила. І ніхто за мене їх не виконуватиме.

Якщо проблеми з Сидором поки що не намалювалися, — сам я до них не полізу, а там видно буде, — то щодо інопланетянина питань уже був цілий віз. По-перше, — що він забув у нашому підвалі? Навіщо він туди поліз? Коли? Друге, — як загинув? Випадковість чи вбивство? Якщо випадковість, то яка? Якщо вбивство — то хто? Загалом, чухати мозок і чухати… І ніяких натяків.

Хоча… Яке завдання поставила система? Ану, освіжимо пам'ять записом у журналі.

«Знайдіть місце, де приземлився флаєр сержанта Ха-Ксін».

Ось над цим і подумаємо.

Теоретично, флаєр міг сісти будь-де. Хантери хоч і дуже рідко спускаються з орбіти, але почуваються господарями тож і поводяться відповідно. Як господарі. Але... якби посадковий модуль припаркувався десь на вулиці, то хтось його вже давно знайшов би. У нас тут не так багато розваг, щоби приліт інопланетянина залишився непоміченим. Особливо всюдисущою дітворою. Виходить, він сів так, що випадково на очі не потрапляє... А де таке місце може бути? Правильно, на даху... Тобто верхні перекриття останків бетонних коробок. І якщо вже невдаха сержант знайшов вічний спокій у підвалі мого будинку, то логічно припустити, що і приземлився інопланетянин на ньому ж. Ні, він, звичайно ж, міг прийти до місця смерті звідки завгодно, але навіщо ускладнювати? Тим більше, що перевірити припущення хвилинна справа. Загалом і треба — піднятися трьома прольотами вище.

На верхній поверх буквально застрибнув. Тільки останній проліт був уже в такому стані, що пересуватися довелося з побоюванням, кожен крок промацуючи, перш ніж перенести вагу з опорної ноги. Але, доля була прихильною, і напівобсипана, з оголеними ребрами арматури, конструкція витримала.

Верхній поверх теж не потішив. Це на плоскому даху достатньо кількох секунд, щоб усе побачити, а руїни — зовсім інше. Напівзруйновані стіни квартир створили своєрідний лабіринт, який, щоби щось знайти, треба обстежити повністю. Якщо не пощастить натрапити на те, що шукаєш одразу.

Пощастило… Я перебрався через завали лише трьох чи чотирьох квартир, коли побачив флаєр Хантерів.

«Вітаємо. Завдання «Знайдіть місце, де приземлився флаєр сержанта Ха-Ксін» виконано. Нагорода: 30 досвіду. 5 срібних монет.

Увага! Вам доступне чергове завдання: «Дізнайтеся, що насправді трапилося із сержантом Ха-Ксін?». Ліміт часу: необмежений. Штраф за провал завдання: немає. Винагорода: варіативно. Прийняти? Так/Ні?»

Назвався грибом, лізь у борщ. З якого переляку мені відмовлятися від завдання у процесі виконання? Ще й без штрафних санкцій. Прийняти.

Літальні апарати інопланетян, які рухаються за принципами антигравітації, зовсім не нагадують земні літаки чи вертольоти. Швидше — такий собі політ фантазії конструкторів автомобілів. Немов розрізана по поздовжній осі крапля, пласкою частиною вниз, приблизно три метри завдовжки. У опуклій частині півсферична смуга шириною сантиметрів сорок, затемнена, як сонцезахисне лобове скло. У задній частині пара півметрових крил — стабілізатори або керма висоти. Я не пілот і не механік, не знаюся на цьому.

Та й не суть. Літати не збираюся, а ось те, що на підлозі квартири, куди сів модуль, валяється кілька блискучих, тобто — свіжих гільз, це набагато цікавіше. У патронах я теж не фахівець, але судячи з розміру, точно не пістолетні.

Для порівняння дістав Глок. Виштовхнув патрон із магазину, приміряв. Знайдена гільза була як мінімум на сантиметр довшою.

— Стріляли, — промимрив я фразу з одного стародавнього роману. Подумав і продовжив: — Хто й у кого?

Відповідь напрошувалася сама. Сержант мав бластер. Та й взагалі Хантери вогнепальною зброєю не користуються, вважаючи його архаїкою. Виходить, стріляли люди. В кого? Питання звичайно цікаве? А які варіанти? В інопланетянина. У ворон. Самі в себе… Підкресліть правильну відповідь. Жарт…

— А серйозно? Що виходить? Сержант прилетів сюди...

— Навіщо?

— Ну, ти й спитав. Ммм… припустимо, на зустріч із… чорт… гаразд, нехай буде, агентом… впровадженим у Опір.

— А він ще існує?

— Відвали. Якщо такий розумний, сам пропонуй варіанти.

Внутрішній голос хмикнув, але промовчав.

— Коротше… Приперся чогось. Але, точно на умовлену зустріч, інакше не підпустив би до себе і не дав вистрілити.

— А якщо із засідки? — все ж таки не втрималося друге Я.

— Можливо. Але, у будь-якому разі, зустріч була призначена заздалегідь. Нічого не маю проти нашого будинку, але його «дах» точно не те місце, де тусуються інопланетяни та озброєні земляни. Приперся, значить, за життя потріщати чи якийсь ґешефт провернути, і тут його зустріли. Тільки не хлібом-сіллю, а кулями. Це факт номер один. Далі — вилка... Стріляти міг той, хто зустріч призначив або ті, хто були проти того, щоб вона відбулася. Відповідь неочевидна, тому, поки що не морочимось… Далі… Виделка номер два. Зустріч була така гаряча, що сержанта завалили на місці, а потім скинули з даху, щоб сховати труп, або він, розуміючи, що не впорається з нападниками, сам з неї зістрибнув, щоб уціліти, розраховуючи на захист силового поля. І в підвал із тією ж метою заліз... Принципова різниця є, чи відповідь зарахована?