Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

— Охолонь, навіжена… Не бійся. Відпрацюєш… — дівчисько тільки ще сильніше замотало головою і так утиснулося в стінку, що мало не розпласталося на ній, як камбала.

— Тю, яке ж ти скажене… Ні, так то мені хід твоїх думок загалом подобається… — усміхнувся і підморгнув. — Тільки якось потім, коли підростеш і хоч трохи тіла нагуляєш. А зараз я мав на увазі те, про що вчора говорили. Треба б прибратися в кімнаті. Кров змити.

Дівча тільки очима закліпало.

— Чуєш, Горобчику, ти взагалі, як? Підеш далі жебракувати чи може хочеш зі мною залишитися?

— А можна? — несміливо перепитала Сашка. Навіть на бутерброд дивитись перестала.

— Якщо питаю, то можна…

— Я залишилася б…

«Увага! Неігровий персонаж повідомив про бажання увійти до складу вашої групи. Бажаєте прийняти? ТалНі?»

Так хочу.

«Увага! Неігровий персонаж стає членом вашої групи. Дайте назву групі (Необов'язково). Вами отримано вторинну навичку «Лідерство». Рівень 1

Увага! Потрібна активація персонажа Олександра Малиновська. Підтвердження активації: Прийняти/Відмовитися?

Час для ухвалення рішення 15.36.12»

Ну давайте, давайте, активуйте. Подивимось що вийде…

«Процес активації запущено. До закінчення залишилося 05…04…03…02…01. Активація завершена! Характеристики члена групи можна дивитися і змінювати, зайшовши до розділу «Група (Без назви) і вибравши конкретного члена групи. На даному рівні лідерства вам доступна кількість членів — 1»

Ось як! Тепер я ще можу не тільки собі але й Горобчикові параметри вибирати? Ну, ну… Що там у нас?

Простір перед очима займає щось на кшталт альбомної сторінки, в лівій половині якої тривимірне зображення гарно збудованої і дуже миловидної дівчини. Яка, чесно кажучи, крім кирпатого обличчя абсолютно нічим не нагадує замурзане пташеня, що сидить поруч. І ще одяг, особисто мною знятий з трупів. Тільки тут вона виглядає несподівано стильно та красиво. Як на картинці з глянцю.

Олександра Малиновська. «Горобчик».

Рівень «1».

Клас — Лікар.

Досвід: 100/1000

Характеристики:

Життєва енергія — 100/100

Статура — 1

Сила — 1

Спритність — 2

Витривалість — 1

Сприйняття — 5

Інтелект — 5

Навичка класу:

Аура відновлення 1-го рівня. Швидкість: 1ХП/сек. Радіус дії 0,5м.

Ось ти, значить, який… Горобчик. Розумна і гарна... А головне — вибач за меркантильність — ходяча аптечка. Якщо твоє вміння прокачати, то в данжі можна взагалі без зілля ходити. Відійшов після бійки вбік, посидів з тобою обійнявшись... або полежав... і знову, як огірок. Красота... Це мені з тобою реально пощастило.

— Якщо хочеш залишитися… — роблю звіряче обличчя і мало не насильно впихаю дівчинці в руки бутерброд і рештки недопитого вчора пива, — жуй! Мені потрібна нормальна супутниця, подруга… ммм… днів суворих, а не муміфіковане курча, що ледве волочить ноги. Зрозуміло?

Сашка все ще сумнівається, але більше чинити опір привабливому запаху їжі не в змозі. Хапає бутерброд і впивається зубами. А я кляну себе останніми словами. Ну чи не баран? Не міг дитину вчора погодувати? Міг… Та не подумав. Не звик турбуватися про інших.

— От і славно. А тепер, жуй, мовчи та слухай… Я зараз піду. Треба дещо зробити та перевірити. Як надовго не знаю. Якщо не до обіду, то до вечора мав би повернутися. Тепер, ти… По-перше, — наведи тут порядок. Генеральне прибирання не потрібне, але плями крові постарайся змити добре. Сама кажеш, треба чекати на людей Сидора. Друге… Ось гроші… — поклав на стіл два десятки мідяків. — Як закінчиш тут, сходи до лазні. Бруд мене не напружує, але вошей нам не потрібно. А за той час, що ти провела на вулиці, запросто могла підхопити. І третє, — по дорозі назад зазирни до Возгена. Скажеш, що тебе Лео зі «сто восьмого» прислав. Купи харчів на вечерю. Мені — пиво і три чебуреки. Собі що хочеш.

— А мовозиво мовна? — прошамкала з повним ротом Сашка.

Ну що ти скажеш? Дитина…

— Можна... І халви чи пастили… — я поклав на стіл ще кілька мідяків. — Тільки пиво не забудь! Дві пляшки.

— Добве...

— От і домовилися. Все, почувайся господинею, будь як удома, а в мене справи... Бувай.

— Я буду ставатися... — усе ще з набитим ротом, кілька разів кивнула дівчина.

Вийшов на сходову клітку, спустився до вікна і сів на підвіконня. Насправді ніякого поспіху не було, але я хотів подумати, а робити це зручніше, коли ніхто не відволікає. Ніколи не звертав уваги, що дівчата навіть пахнуть інакше. І запах цей хвилює уяву гірше чарки горілки. А мені зараз потрібна холодна голова.