Читати книгу - "Збірка творів"

Та що це? Голос? Хвильку під стіною

Пожди: я зараз коло тебе стану.

ПАК

Чуднішого Пірама я не бачив! (Зникає)

ДУДКА

Тепер мені говорити?

КЛИНЕЦЬ

Та вже ж не кому. Але не забувай, що він тільки пішов глянути, що там за шелест, і зараз повернеться.

ДУДКА В РОЛІ ТІЗБИ

Піраме осяйний, біліший від лілеї,

Рожевіший від рож на пагоні стрункому,

У цвіті юності розкішної твоєї,

Ти вірний, наче кінь, який не знає втоми.

Зустрінемося ми біля гробниці нині…

КЛИНЕЦЬ

Гробниці Ніна! Та це тобі казати ще не зараз. Це ти вже на Пірамову репліку відповідатимеш. Ти хочеш усю свою роль підряд відтарабанити. Піраме, твоя черга, ти вже проґавив свою репліку. Після слів «не знає втоми».

ДУДКА

А! (Повторює слова Тізби) Ти вірний, наче кінь, який не знає втоми.

Входить Навій з ослячою головою, за ним Пак.

НАВІЙ У РОЛІ ПІРАМА

Чи красень я, чи ні, о Тізбо, весь я твій!

КЛИНЕЦЬ

Що за страхіття! Що за чортівня! Тут нечиста сила! Людоньки, що це? Людоньки, тікаймо! Рятуйте!

Клинець, Гембель, Носик, Дудка й Замірок вибігають.

ПАК

Ну, зараз вас кругом поводить Пак!

Оббігаєте хащі всі вдогонь!

Я буду й кінь баский, і пес-гончак,

Кабан, ведмідь або сяйний вогонь.

Заржу, загавкаю, і рохкну, і ревну,

Мов кінь, пес, вепр, ведмідь, — і, як вогонь, сяйну.

(Вибігає)

НАВІЙ

Чого це вони повтікали? Якусь капость придумали, аби мене налякати.

Входить Носик.

НОСИК

Навію, що це з тобою зробилося? Що я бачу в тебе на в’язах?

НАВІЙ

Що ти бачиш у мене на в’язах? Що ж, як не свою ослячу голову!

Носик вибігає.

Входить Клинець.

КЛИНЕЦЬ

Господи Боже! Навою, що це з тобою скоїлося? Ти перемінився. (Вибігає)

НАВІЙ

От збиточники! Це вони хочуть мене в дурні пошити й налякати. Та шкода! Я й з місця не зрушу — хай роблять, що хочуть. Буду отут ходити туди й сюди, буду співати — хай бачать, що я не злякався.

(Співає)

І жовтодзьобий чорний дрізд,

І промітна синичка,

І трясогузка — довгий хвіст,

І славка невеличка.

ТІТАНІЯ (прокидається)

Який це ангел розбудив мене?

НАВІЙ

Вівсянка, щиглик і кулик

І ти, зозуле сива,

Що нам віщуєш довгий вік, —

Лиш вірити несила.

Бо й правда, хто б це повірив такій дурній птасі? Вона собі «ку-ку» та й «ку-ку», накує бозна-скільки, а ти вір?

ТІТАНІЯ

О милий смертний, заспівай іще.

Такий солодкий голос твій для слуху,

Твоя подоба так чарує зір,

Твої чесноти так мене хвилюють,

Що я тебе відразу покохала.

НАВІЙ

Не скажу, ласкава пані, що це ви зробили дуже розважно. А втім, як по правді сказати, ниньки кохання й розважність не часто у згоді бувають. І тим більше шкода, що ніхто з путящих людей не береться їх помирити. А що, зугарні й ми при нагоді пожартувати, правда ж?

ТІТАНІЯ

Ти й мудрий, і прекрасний водночас.

НАВІЙ

Ні те, ні те. Та якби мені стало кебети якось вибратися з цього лісу, з мене б вистачило.

ТІТАНІЯ

Що? Вийти з лісу? І не сподівайся!

Чи хочеш, чи не хочеш — тут лишайся.

Я — королева ельфів знаменита,

В моїм краю панує вічне літо,

Люблю тебе. Іди зі мною, милий.

Призначу слуг я, щоб тобі служили,

З морського дна дістали самоцвітів,

Приспали співом на постелі з квітів,

А смертну плоть твою я так очищу,

Що злинеш ти, як дух, від хмари вище.

Летіть мерщій до мене, Павутинко,

Метелику, Горошку і Гірчичко!

З ’являються Павутинка, Метелик, Горошок і Гірчичка.

ПАВУТИНКА

Я тут!

МЕТЕЛИК

І я!

ГОРОШОК

І я!

ГІРЧИЧКА

І я!

ВСІ РАЗОМ

Що нам зробити?

ТІТАНІЯ

З цим паном будьте чемні і ласкаві,

Круг нього і стрибайте, і танцюйте,

Малиною й ожиною годуйте,

І сливи, й смокви, й виноград несіть,

І мед із нірок у джмелів крадіть,

А віск із лапок — замість нічників.

Засвічуйте ви їх від світлячків

І на спочинок милого вкладайте.

В метелика барвисті взявши крила,

Ви місячне проміння відганяйте,

Щоб сонному ув очі не світило.

Тепер його чемненько привітайте.

ПАВУТИНКА

Привіт, о смертний!

МЕТЕЛИК

Слава!

ГОРОШОК

Слава!

ГІРЧИЧКА

Слава!

НАВІЙ

Даруйте, ваша милосте, що я посмію спитати. Як звати вашу вельможність?

ПАВУТИНКА

Павутинкою.

НАВІЙ

Дуже радий буду спізнатися з вами ближче, любий мій паничу Павутинко. Коли вріжу палець, то звернуся до вас: адже павутиння кров спиняє. А вас як звати, вельмишановний?

ГОРОШОК

Горошком.

НАВІЙ

Будьте ласкаві, кланяйтесь від мене пані Горошинці, вашій матусі, і панові Стручкові, вашому татові. І з вами, любий паничу Горошку, радий буду познайомитися ближче. Перепрошую, а вас як звати, ласкавий добродію?

ГІРЧИЧКА

Гірчичкою.

НАВІЙ

Любий мій паничу Гірчичко, я добре знаю, який ви терплячий. Отой мерзенний велетень Ростбіф зжер уже не одного з ваших родичів. Повірте, через вашу рідню мені вже не раз сльози на очах виступали. Дуже радий буду познайомитися з вами ближче, любий паничу Гірчичко.

ТІТАНІЯ

Тепер ведіть його в мої чертоги.

Он гляньте, місяць наче засльозивсь,

І кожна квітка плаче до знемоги

За цнотою, утраченою кимсь.

Уста йому закрийте — і в дорогу.

Виходять.

Сцена 2

Входить Оберон, король фей і ельфів.

ОБЕРОН

Цікаво, чи Тітанія збудилась

І що вона побачила найперше,

Що їй навіяло жагу нестямну.

Ось мій гонець.

Входить Пак.

Ну що, шалений духу?

Які у цім гаю пригоди стались?

ПАК

В потвору королева закохалась!

Біля її таємної місцини,

Коли вона заснула на часину,

Зібрався гурт афінських тупаків —

Поденників, простих майстровиків, —

Щоб там якусь виставу розучити

І нею шлюб Тезеїв відзначити.

З них найтупіший, той, що грав Пірама,

Сказав свої слова — й подався прямо

В кущі. А там його я перестрів

І голову безмозку підмінив

Ослячою. Ось він виходить знову

На Тізбину відповідати мову —

І решта зразу врозтіч всі порснули,

Мов дикі гуси, що мисливця вчули,

Чи галич, що злітає аж під хмари,

Як постріл недалеко десь ударить.

Отак, його уздрівши, небораки

Пустилися тікати з переляку.

Той, спотикнувшись, падає, мов труп,

А той кричить: «Рятуйте!» — як на пуп.

Зі страху розум геть вони стеряли,

І речі неживі на них напали:

Терни їм рвуть і поли, й рукави,

Гілки збивають шапку з голови.

Так я прогнав їх, і зостався там

Лише ослоголовий той Пірам.

В ту мить якраз Тітанія