Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"

Не спиться щось... 

Не спиться щось. Лежу оце, холера, котрий час і не можу заснути, щось непокоїть. Може, то через те, що не встиг прийняти заспокійливе на ніч? Тільки-но накапав рівно сто грам, як звідки не візьмись моя з’явилася. Берегиня хрінова. Вибила чарку, мов ангел ножа Авраамові з руки. Заснеш тут... Ні, ну добре, вилила б назад у пляшку, а то так все й протекло між половицями. Дати тому теслі по руках, що так погано попідгонив половиці. От як тепер заснути? 
Чув, що якщо думати про щось релаксичне, то можна заспокоїтися і заснути. Ну, спробую. Буду уявляти, як горить вогонь. Горить собі, палахкотить, полінця потріскують, тепло, гарно так розгорається... Треба завтра глянути, чи лежак на горищі не потріскав, а то, крий Боже, іскру кине... і хата так згоріти може. От холера, щось занервував з цим вогнем... 
Давай краще, як вода тече. Ото тече собі, журчить по камінчиках, наповнює все, заливає, затоплює.. Господи, тож картоплю так геть може затопити! Он як позаторішнього літа, пішли дощі, річка розлилася... Затопило всі городи. Стільки праці та коштів пропало... Рознервувався геть. Так, щось після тієї води відразу пити і до туалету захотілося... Треба сходити. Сходив, прийшов, ліг, не спиться... 
Так ще одна спроба – ліс, сонечко, пташки співають. Он, як щебече, а цей витьохкує, он як. Цікаво, то соловейко чи зяблик? Задумався, почав згадувати... Ні, ну я шо орнітолог, щоб у цих горобцях розбиратися? Не моє! 
Може, хай хмарки пропливають? Небо синє таке, як моя футболка... Брудна вже, холера, треба випрати... А про що то я? А, про хмари... Біжать по небу хмаринки, кумедні такі... Ця ось на мого кабанчика Ваську схожа... Сволоч! Падлюка така, все потрощив у хліві, нове корито в тріски розбив, зараза. Заколю ще до Покрови сволоту. Не виходить щось із хмарами, кабани з них вилазять. 
О! А барани? Баранів треба порахувати, точно засну, в мене їх немає. Ну що ж, почнем: 1, 2, 3, 4, 5...55, 56, 57... 333, 334...665, наступного пропущу, бо то може затягнути і не тільки в думки, 667...789, 800 ...5567, 5568... Господи, і де воно їх стільки взяло? Це ж десь їх пасти треба? А зима прийде, де тримати? Це ж скільки матеріалу закупити потрібно, щоб ото ті хліви побудувати?! От лихо, за сіно геть забув. Треба завтра в сінник перекинути, а то підуть дощі, замочить, пропаде. Блін! Якому барану прийшло в голову баранів рахувати, щоб заснути?! А, це ж мені. 
О, вже півень кукарікає. Цікаво, це перший чи вже другий? Через тих дурних баранів прослухав. Завтра заріжу падлюку і з'їм, а то ще його кукарікання тут лежи та вираховуй. «Швейцарця» з себе корчить, блін... Ні все ж таки цікаво, перший чи другий? Зараз на годинник гляну... Блін, шостий, шоста година вже! Треба вставати та йти барана доїти... Тьху ти! Корову треба встигнути подоїти, а то он череда біля хати вже реве.