Читати книгу - "Конституція України. Науково-практичний коментар"

діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності судді або з вимогами необхідності уважно і в розумні строки розглядати справи. Вітчизняний законодавець, дотримуючись міжнародних стандартів щодо несумісності посади судді, закріпив, що перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Суддя також не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках (ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Таким чином, Конституцією і Законом України щодо судді, по-перше, обмежуються політичні права громадянина; по-друге, обмежується свобода обрання додаткової трудової діяльності; по-третє, наводиться вичерпний перелік допустимої додаткової діяльності (викладацька, наукова, творча). Передбачені обмеження спрямовані на збереження гарантій незалежності суддів, підвищення професіоналізму суддів та їх відданості суддівській професії.

Слід зазначити, що обмеження політичних прав суддів є необхідним заходом і пов’язане із суспільним менталітетом, що склався на даний час. В умовах же розвинутої правової держави, громадянського суспільства свобода кожного носія судової влади від ідейного чи емоційного тиску забезпечується в першу чергу верховенством права. Гарантіями незалежного, неупередженого відправлення правосуддя є високий рівень професійної правосвідомості суддів, внутрішнє сприйняття ними правил змагальності судового процесу.

Обмеження свободи вибору додаткової трудової діяльності спрямоване, по-перше, на забезпечення незалежності і неупередженості судді; по-друге, на створення умов належного і сумлінного виконання ним своїх основних професійних функцій; по-третє, на запобігання можливості використання ним свого службового становища в інтересах іншої роботи. Така конституційна заборона тим самим захищає репутацію судді і авторитет судової влади. Дозвіл на заняття суддею науковою, викладацькою або творчою діяльністю сприяє підвищенню його професійної майстерності, інтелектуального рівня, правової обізнаності, збагаченню спеціальних знань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії. Водночас у законодавстві доцільно передбачити критерії допустимості такої діяльності: вона має здійснюватися тільки у вільний від основної роботи час, не повинна заважати виконанню професійних функцій судді, впливати на його незалежність і неупередженість та повинна мати характер додаткової трудової діяльності.

У частинах 3—5 коментованої статті закріплено кваліфікаційні вимоги до суддів. Так, ч. 3 встановлює загальні (мінімальні) вимоги: обов’язковість громадянства України, віковий (не молодше 25 років) та освітній (вища юридична освіта) цензи, наявність досвіду роботи в галузі права (не менш як три роки), проживання в Україні (не менш як десять років), володіння державною мовою (українською). Зміст понять «вища юридична освіта» та «стаж роботи в галузі права» розтлумачено в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, під «вищою юридичною освітою» слід розуміти вищу юридичну освіту, здобуту в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вищу юридичну освіту за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобуту в іноземних державах та визнану в Україні в установленому законом порядку; а «стажем роботи у галузі права» — стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста (ст. 64).

Основною же вимогою для заняття посади судді є отримання рекомендації кваліфікаційної комісії суддів. Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» відповідну рекомендацію надає Вища кваліфікаційна комісія суддів за результатами заходів з конкурсного добору на заміщення вакантних посад судді (ст. 71). Рекомендація ґрунтується на оцінці відповідності претендента на посаду об’єктивним вимогам, встановлених Конституцією України, та професійної придатності кожної окремої особи до виконання повноважень професійного судді. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює також, що не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; 3) які мають не зняту чи не погашену судимість (ст. 64).

У частині 4 ст. 127 Конституції України передбачено умови для призначення на посади суддів спеціалізованих судів осіб, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Це означає, що суддями в цих судах можуть бути особи без вищої юридичної освіти. Але ці судді мають право відправляти правосуддя лише у складі колегій суддів, тобто передбачається, що судді-юристи повинні превалювати в складі колегії. Але механізм добору та призначення на посади таких суддів ще не створено. Окремі напрацювання щодо цього питання закладено в Законі України «Про судоустрій» 2002 р., але на практиці жодного суддю-неюриста не було призначено (обрано) на посаду, а Закон України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. це питання взагалі залишив поза увагою.

У частині 5 коментованої статті встановлено, що вимоги стосовно стажу, віку та професійного рівня окремих категорій суддів передбачено законом. Керуючись наданим повноваженням, законодавець встановив, наприклад, у Законі України «Про Конституційний Суд України» додаткові (підвищені) кваліфікаційні вимоги до суддів, зокрема, суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років (ст. 16).

У частині 6 коментованої статті встановлено, що законодавець повинен розробити механізм захисту професійних інтересів суддів. У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» завдання захисту професійних інтересів суддів покладено на органи суддівського самоврядування — самостійне колективне вирішення суддями питань, не пов’язаних із відправленням правосуддя. Як зазначається в ст. 113 згаданого Закону, суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їх діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів. Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України.

Стаття 128.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Коментована стаття містить основні положення щодо завершальної стадії процесу формування суддівського корпусу — призначення (обрання) на посаду судді в суд загальної юрисдикції. Процедуру