Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Її слова звучали рівно, упевнено, але чомусь так огидно й образливо для мене. Стрималася, не бажаючи говорити їй, як усе насправді. Начебто є щось хороше в тому, що він мене вибрав?

— У сенсі вовчиця, яка не пахне вовчицею?

— В прямому. Коли я народилася, була звичайною людиною. Тому й зараз вовчицею не пахну. То-то твої вовки не зрозуміли, хто я така. Тільки враховуй, я хочу, щоб вони й далі не розуміли, — вона повернулася, дивлячись з німою погрозою.

Руслана моя двоюрідна сестра, ми знаємо одна одну з дитинства, але завжди спілкувалися мало через наші рідкісні приїзди до бабусі й дідуся. Коли стали старшими та нам обом купили мобільні телефони, спілкування стало частішим. Після загострення хвороби мами та появи Емми в нашому житті, до дідуся й бабусі ми вже стали їздили дуже рідко. В останні роки взагалі раз на рік. Ми завжди були з нею дуже різні, інші інтереси, компанії. Але все ж, як я не помітила, коли вона стала такою? Особливо зараз, коли вже кілька місяців живу з нею під одним дахом? Відповідь була проста: я й не хотіла знати. Мої вечори тут проходили в рожевій спальні, де я ледве намагалася наздогнати інших у навчанні, чи на роботу, зміни в якій у нас наче навмисно не збігалися. Рідкісні перепочинки в зубрінні я витрачала на улюблені любовні романи та з'являлася в кімнаті Руслани зрідка, коли ми збиралися повечеряти перед телевізором. Її балачки завжди були для мене монотонними, я слухач, але не співрозмовник. Але мені здавалося, що їй цього вистачало. Зараз же, здається, що вона банально мене терпіла, як і я її часом.

— Я знаю, про яку гру ти говориш, і, повір, бути їхнім призом зовсім не варта заздрості доля. Я нікому тебе не видам. Але я не розумію, навіщо ти тут? І чому Юра так дивно на тебе відреагував? — запитала в неї, сідаючи на край ванни.

— Так його Юрою звати? Треба ж, а я вже й забула, — вона дивно посміхнулася, так що в мене пройшов холодок по спині. Її обличчя набуло такого мрійливого виразу, що щось жахливе совалося в душі.

— Звідки ти його знаєш? — тихо запитала, не розуміючи, що взагалі може їх пов'язувати.

— Так цей, я його дружина! — байдуже знизала плечима сестра, і я ледь не осіла в ванну, в останню мить схопившись за штору душу.

— Що? — щось, жахливе, що сиділо всередині, прокинулося, і я майже відчула, як у мені калатає звіряча лють. Тільки думка про те, що так і на вовчицю перетворитися недовго, злегка остудила мій запал.

— Пам'ятаєш, ти в дитинстві якось кров здавала для дідуся? — запитала сестра, змусивши задуматися і кивнути. — Так от, насправді ти цю кров для мене здавала. Мені її тоді перелили, щоб я як ти пахла. А все для того, щоб на цьому їхньому ритуалі видати заміж за цього ось Юрку, замість тебе. Мені, до речі, важко було, знаєш, стільки ревіти, як ти, не кожен зможе. Треба було в актриси піти, а то ж ніхто й не запідозрив підміну.

Вона говорила це легко і безтурботно, посміхаючись так, немов це для неї була дрібниця. Ось тільки те, як вона напоказ розглядала свої нігті, як крутила на палець локон, показувало справжні емоції.

— Навіщо? — розгублено випалила їй в обличчя.

— Дід так вирішив, він узагалі завжди тебе з братом тримав на особливому рахунку, — з погано приховуваною заздрістю промовила сестриця, і я лише кліпала очима.

— Але ти ж вовчиця зараз, чому? — запитала в неї.

— Та просто твоя кров не те, що потрібно вводити крапельницею дитині, — зло прошипіла Руслана, виблискуючи своїми витягнутими зіницями.

— Але, я не... — спробувала захиститися, але вона не захотіла слухати.

— Я знаю, — скривилася вона та очі знову стали нормальними. — Просто врахуй цей факт, коли спробуєш назвати мене монстром так само як і їх.

Вона замовкла, а в мене щоки зачервоніли від сорому і провини. Адже це моя кров таке з нею зробила? Це я зробила сестру тим самим монстром.

— Та не трясися ти так! Мені навіть подобається! Я ніби й вовчиця, але при цьому мені на їхні закони плювати. Вовк мені не потрібен, зграя та альфа теж. Я сама по собі, вільна вовчиця! — усміхаючись, заявила вона гордо, тож я не втрималася й обійняла її без дозволу.

— Пробач, — прошепотіла я їй у плече.

Мені треба було сказати їй дякую, за те, що підмінила мене на ритуалі. Але я не розуміла, навіщо вона це зробила, навіщо це було потрібно? Та ще й такою ціною! Мені на секунду захотілося бути такою ж, як вона, щоб ніхто з вовків не помічав мого запаху. Утім, можливо, насправді я хотіла, щоб нас із Юрою справді щось пов'язувало, хоча б цей ритуал.

— Дивно, ми з тобою так говоримо вперше. Зазвичай ти мовчиш, а я базікаю без угаву, — пробурмотіла над вухом сестра і відсторонилася. — Ти питала, навіщо я тут? Так от, приїхала до мене ця ваша Марго і запропонувала такі гроші, що ми одразу кредит за квартиру закрили. Я, звісно, знала, що справа тут нечиста, татко твій попередив, але коли до тебе в кімнату почав цей заявлятися...

Вона осіклася, так і не договоривши, різко змінила вираз обличчя на такий хитрий.

— А що між вами відбувається, до речі? — поставила вона несподіване запитання і нахабно посміхнулася. — Не з Юрою, ти в нього зі школи закохана, як дурепа. Але ось з альфою-то справи набагато серйозніші, ніж просте дитяче кохання. Від вас так іскри летять, що я вже чекаю запрошення на весілля!