Читати книгу - "Чвара королів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Утім, на це піде ще трохи часу — навіть найхоробріші вояки відчують розпач, коли побачать, як кілька тисяч їхніх побратимів гинуть у вогні. Галин казав: речовина палає так гаряче, що плоть стікає з кісток. І все ж…
Тиріон не дурив себе щодо хоробрості свого війська. Якщо битва обернеться недобре, вони зламаються і побіжать. Про це попереджав його Джаселин Бережняк. Тому єдиний спосіб перемогти — зробити так, щоб битва від початку до кінця розгорталася добре.
Він побачив, як темні тіні пересуваються закіптюженими руїнами корабельних майстерень на березі річки. «Час робити ще одну вилазку» — майнула думка. Люди найвразливіші, коли тільки-но вибираються на берег, хитаючись і запинаючись. Не можна дати ворогові вишикуватися до бою на північному березі.
Тиріон зліз з зубця на стіну.
— Скажіть князеві Джаселину, що на березі річки з’явився ворог, — наказав він одному зі скороходів, наданих Бережняком. Іншому він мовив:
— Перекажіть мої вітання панові Арнельду і просіть його повернути Хвойд західніше на одну дванадцяту кола.
Під таким кутом вони прострілюватимуть річку не так глибоко, зате ширше.
— Мати обіцяли, що я очолю Хвойд, — буркнув Джофрі.
Тиріон роздратувався з того, що король знову підняв забороло шолома. Ясна річ, у важкій броні малий варився, наче в казані… та останнє, що їм зараз треба — це випадкова стріла небожеві в око. Карлик захряснув йому забороло власноруч.
— Не відкривайте обличчя, ваша милосте. Ми не можемо й думати втратити вашу безцінну особу. — «Дивися, телепню, щоб гарненьке личко тобі не попсували.» — Очолюйте Хвойд. Вони ваші.
Мить для цього була обрана не найгірша: кидати ще вогню на палаючі кораблі було безглуздо, зате Джофрі наказав поставити на майдані унизу зв’язаних Рогачів з прибитими до голів оленячими рогами. Коли їх привели перед Залізний Престол для суду, король пообіцяв доправити усіх до Станіса. Людина важила менше за великий камінь або барило смоли, тому її можна було закинути значно далі. Золотокирейники вже ставили гроші, чи не залетить хтось зі зрадників аж на той берег Чорноводи.
— Не баріться, ваша милосте, — мовив Тиріон до Джофрі. — Скоро журавлі знову муситимуть кидати каміння. Навіть шал-вогонь не горить вічно.
Джофрі заспішив геть, аж випромінюючи втіху, в супроводі пана Мерина. Проте пана Озмунда Тиріон вхопив за руку, перш ніж той встиг рушити слідом.
— Хай що трапиться, бережіть його життя і не відпускайте звідти нікуди. Зрозуміло?
— Воля ваша, ласкавий пане, — чемно всміхнувся пан Озмунд.
Тиріон застеріг і Транта, і Кіптюга про те, що з ними буде, якщо короля в битві спіткає якась халепа. Окрім них, коло підніжжя сходів на Джофрі чекав десяток досвідчених, загартованих золотокирейників. «Я роблю все, що можу, Серсеє, щоб уберегти життя твого мерзотного байстрюка» — гірко подумав Тиріон. — «От тільки спробуй мені заподіяти щось Алаяйї.»
Щойно Джоф зник, як сходами злетів гонець-скороход.
— Хутко, мосьпане! — Гонець впав на коліно. — Кількасот ворогів висадилося на турнірному полі! Вони тягнуть стінолам до Король-Брами!
Тиріон вилаявся і кинувся сходами, шкутильгаючи і хилитаючись. Подрік Пейн чекав унизу з кіньми. Разом вони пронеслися Річковим Рядом; Под з паном Мандоном Муром чвалували слідом. Зачинені домівки кидали зелені тіні, але ніхто не траплявся на дорозі — Тиріон наказав очистити вулиці від людей, щоб захисники могли швидко рухатися від однієї брами до іншої. Ба навіть так, доки вони дісталися Король-Брами, з-за неї вже тріщали важкі удари; Тиріон відразу зрозумів, що таран почав свою лиху роботу. Величезні завіси воріт стогнали, наче вмираючий велетень. Площа перед брамною баштою рясніла пораненими, але Тиріон бачив багато вцілілих коней біля конов’язі та досить золотокирейників і найманців, щоб нарядити міцний клин для удару.
— Шикуйсь! — заволав він, зіскакуючи на землю. Брама хитнулася під силою чергового удару. — Хто тут за очільника? Треба вийти назовні!
— Не треба.
Від тіні стіни відокремилася інша тінь і перетворилася на високого воїна у темно-сірій броні. Сандор Клеган зірвав шолома обома руками і зронив його на землю. Сталь була закіптюжена і побита, ліве вухо вишкіреного пса геть відрубали. З порізу над оком текла кров, заливаючи старі Хортові опіки й ховаючи половину його обличчя.
— Я наказую! — люто вирячився Тиріон просто йому в вічі.
Клеган дихав рвучко і хрипко.
— Срав я на ті накази. І на вас заразом.
Поруч з Хортом виник якийсь сердюк.
— Ми ходили за мури. Три рази ходили. Половину з нас там убили чи поранили. Шал-вогонь буяє навколо, коні верещать, як люди, а люди — як коні…
— А ти гадав, ми тебе для турніру наймали? Може, тобі ще принести холодного молочка та свіжої малинки, га? Не треба, кажеш? Тоді лізь на свою гойдану коняку. І ти теж, собако!
Кров на Клегановому обличчі виблискувала червоним, але очі аж збіліли. Він витяг меча з піхв.
«Клеган злякався» — вразився Тиріон. «Хорт — нажаханий!»
Бачачи таку справу, Тиріон спробував розтлумачити, що треба робити і навіщо:
— Браму ламають тараном, ти сам чуєш. Їх треба розігнати…
— То відчиніть ворота. Коли вони ринуть досередини, оточіть та виріжте. — Хорт устромив вістря меча у землю і сперся на маківку, хитаючись. — Я втратив половину людей. Коня теж. Більше я у той вогонь не піду.
Поруч із Тиріоном став пан Мандон Мур, бездоганно-білий у полив’яних латах.
— Тобі наказує Правиця Короля!
— В дупу ту правицю хай собі запхає! — Там, де обличчя Хорта виднілося з-під крові, воно було бліде, як молоко. — Гей, хтось! Принесіть пити!
Золотокирейник дав йому кухля. Клеган ковтнув, виплюнув і викинув кухля геть.
— Вода?! Втопися у ній, бовдуре! А мені давай вина!
«Він вже мертвий, хоча й стоїть на ногах» — ясно бачив Тиріон. — «Рана, вогонь… йому кінець. Я маю знайти когось іншого. Але кого? Пана Мандона?» Тиріон глянув на вояків і зрозумів, що діла не буде. Переляк Клегана спантеличив їх усіх. Без очільника вони нікуди не підуть, а щодо пана Мандона… справді, Хайме казав, що він небезпечна людина, та не з тих, за ким підуть інші.
На відстані Тиріон почув ще один лункий удар. Небо над мурами вже темніло, сповивалося зеленим та тьмяно-жовтим. Скільки ще витримає брама?
«Божевілля» — подумав він, — «та однак краще,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чвара королів», після закриття браузера.