Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Ти зможеш її поставити… їй? - сковтнув Абсолютний і втупив погляд у Химерницю.

Сандрін округлила очі.

- Я гадки не маю, як це робиться. - відповіла вона.

- Повір, все, що я останнім часом роблю – уявлення не маю, як це виходить. Так що просто скажи, що ти це зробиш.

Сандрін замислилась. Їй зовсім не хотілося руйнувати надії Поєднувача, але…

- У неї мертві нерви. Права рука... те, що від неї залишилося... вона не може нею ворушити. І нічого не відчуває. Думаю, що без цього твоя рука…

Химерниця зітхнула. Алхіміст сів на стілець. Він упер лікоть об стіл і закрив долонькою спітніле від виснаження обличчя. Все марно?

- Ти ж можеш наростити кістку та тіло. У чому проблема з нервами? - запитала Амайанта.

Максуд долучився до розмови, передавши запитання Амайанти.

- Ні, це не одне й те саме. Я можу щось продовжити. Тканина, нерв, кістка. Але в неї нерви мертві. Вони мають бути підключені до мозку. Я не зможу їх створити з нічого заново. - похитала головою Химерниця.

- Хм. Такі слабенькі ці люди. - сказала дівчина в золоті, розглядаючи свої нігті. - От би була у вас знайома богиня. От би було чудово. Вона змогла б допомогти.

- Ти можеш це зробити? - витріщив очі Максуд.

- А ти знаєш багато речей, які я не можу зробити? Ану, віслюче, зараз же назви мені хоч одну.

- Ти не можеш поводитися ввічливо. - подивився їй у вічі воїн.

- Між “не можу” та “не хочу” величезна різниця. Ціла прірва різниць, якщо ти не знав. І про кожну я можу детально розповісти.

- То ти зможеш допомогти?

Амайанта потяглася, позіхнула, ще раз потяглася, спостерігаючи краєм ока за тим, як терпіння Максуда повільно випаровується.

- Звичайно, дурненький. Це простіше простого.

Максуд поглянув на Сандрін і Поєднувача, які очей з нього не зводили, чекаючи на результат його розмови з богинею.

- Вона сказала, що натикалася на безліч завдань, які не змогла вирішити. - пояснив воїн. - Але з цією, сподівається, що зможе впоратися.

- Ах, ти брехливий зухвалець! Хамлюга! Ану, швидко сказав їм, що тобі мізки затьмарило! - і Амайанта додала парочку заздалегідь заготовлених оборотів, чим викликала кивок здивування та схвалення з боку Максуда.

Але придушити його цю мерзенну усмішку так і не змогла.

- Тоді треба діяти швидко. - запропонувала Сандрін. - Що раніше, то краще.

Усі погодились.

Максуд підмовив пару будівельників, щоб вони викликали з його будинку Тревізо. Химерниця мала прямо на вулиці залікувати одному з них вигадану рану. Їм був потрібен союзник, який би все знав. Коли до будинку повернулася Сандрін, ініціативу в розмові взяла Селюстір. Вона стояла так, щоб Сандрін, яка вдавала, що копається в якихось своїх речах, що ще не перенесла в іншу кімнату, опинилася за спиною у Дезіре. Фіолетові очі анне спалахнули яскравим вогнем. Дезіре відчула це. Вона обернулася. Але було вже занадто пізно. Пальці Сандрін накрили її голову, і вона встигла лише здивовано підняти брови. Наступної миті обм'якла Химерниця Зими впала прямо на руки Тревізо. Максуд приніс стіл зі своєї кімнати. Він склав його з тим, що перебував у цій. Дезіре розмістили на них. Увійшов Поєднувач.

Всі, окрім Сандрін та Поєднувача залишили кімнату. Амайанта теж кружляла поруч над столом.

- У них вийде? - спитала Тревізо, стоячи на вулиці разом з Делоріс та Максудом.

Воїн хмикнув. Богиня. Найсильніша Химерниця на планеті. Абсолютний алхіміст, який народжується раз на кілька поколінь.

- Якщо в когось і вийде, то це тільки в них. - з надією в голосі сказав воїн.

Стало зовсім темно. Маршал з Тревізо пішов на стіну, залишивши Делоріс чекати тут біля будинку про всяк випадок. Артефакти з серпанком видали похмурим, подрібнювачам та чемпіонам. За кожним із них було закріплено людину з армії Азаніеля. Тільки людина могла привести такий артефакт у дію. Тому без Делоріс похмурі могли обійтися. Але Максуд не думав, що цієї ночі ворог нападе. Амаліонам тепер потрібно обміркувати свої плани, дізнавшись про таку міць в особі водоносів. Максуд боявся, що тепер стратегія ворога зміниться. Він вдасться до довгої облоги. Доведеться Максуду ризикувати, вдаючись до Кроків. Але, поки цього не сталося, треба виходити з того, що є.

Ніч минула спокійно. Маршал провів більшу її частину на стіні. Під ранок він повернувся додому. Відчинив двері будинку і зупинився. Сандрін спала на підлозі посеред кімнати. Поєднувач теж. По різні боки столу. Делоріс лежала у себе в ліжку. А Дезіре на столах. Максуд узяв Сандрін на руки і переніс до кімнати.

Після обіду Максуд прокинувся. Сандрін повідомила, що отримала послання від Естель. Група знайшла меч і повертається. Сьогоднішньої ночі слід їх зустріти. Максуд зрадів цим новинам. Але Химерниця розповіла ще про один лист. Який прийшло трохи згодом першого.

Вже за десять хвилин Максуд стояв перед Азаніелем.

- Ти думав про те, щоб передати Аста своєму синові?

- Це не твоя справа, маршал. З усією повагою. - відповів йому генерал.

- З твоїми грошима та можливостями ти міг би купити йому Аста. Або одержати її іншими способами. - міркував воїн.

Азаніель стояв мовчки. Скелет біля нього теж мовчав.

- Так я й думав. - кивнув Максуд. - Ти пробував. І, мабуть, неодноразово. Аста не прийняла його.

Генерал задер підборіддя.

- Сьогодні вночі будь поруч. Твій син повертається.

Максуд пішов, залишивши Азаніеля здивованого. Маршату треба було терміново знайти одну людину. І коли він її знайшов, то поставив лише одне запитання:

- Наскільки сильно тобі підвладний фіолетовий?

Жазель постійно озиралася. Її не залишало відчуття того, що все обрушиться в останній момент. На них нападуть, їх схоплять та замучать до смерті, страшні звірі будуть катувати їх. Звичайно, коли вона тримала Оррмарина під руку, страх трохи відступав. Але їй все одно було не по собі. Ейр поводилася, навпаки, занадто впевнено. Жодного разу не озирнулася, не придивилася, не зупинила групу. Нічого такого. І це виглядало ще дивнішим і небезпечнішим, ніж, якби вона так робила. Озу, схоже, взагалі було начхати, доберуться вони до фортеці чи ні. Криза без кінця відважував не смішні шпильки на адресу Естель. Сама Химерниця одягла на себе кам'яне обличчя. Зрозуміти, про що вона думає, було неможливо.