Читати книгу - "Маг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мене звуть Ніколасом, — сказав я. На мить завмерши, її рука й далі розмазувала мед. Либонь, символічна дія. — Чи годиться така покута?
— Так, якщо вона від щирого серця.
— Від такого самого, як було ваше, коли ви запропонували мені допомогу.
— Чи побували ви в Соммерсет-гаусі?
— Побував.
Відклавши ножа, вона глянула на мене.
— Вам доведеться чекати стільки, скільки захоче Алісон. Припускаю, це не дуже довго триватиме. Я не можу наблизити час цієї зустрічі. Тепер усе залежить тільки від вас двох. Сподіваюся, вона простить вам. Але не дуже на це надійтеся. Вам ще належить знову здобути цю дівчину.
— Як і їй — мене.
— Мабуть. Це вже вам удвох вирішувати. — Зиркнувши на грінку у своїй руці, де Сейтас усміхнулася. — Скінчилася забава в бога.
— Яка забава?
— В бога. — Її очі зблисли лукавством і злостивістю. — Якщо нема Бога, то нема й забави.
Вона почала їсти грінку, а я обвів оком чайну — буденну й банальну. Стиха подзенькують ножі та ложечки, жебонять голоси відвідувачів — усе звичне, як цвірінькання горобців.
— Ось так ви це називаєте?
— Це в нас поточна умовна назва.
— Якби в мене залишилася хоч крихта гордости, я б встав та й пішов геть.
— А я сподівалася, що ви допоможете мені спіймати таксі. Треба купити деякі шкільні речі для Бенджі.
— Деметра в універмазі?
— Чом би й ні? Їй би там сподобалось. Навіть ґабардинові макінтоші та ґумові кеди.
— А чи подобалося б їй відповідати на питання?
— Залежно які.
— Чи дізнаюсь я колись вашу думку про те, що ви робите?
— Вам про те не раз казали.
— І щоразу брехали.
— А може, це наш спосіб відкривати правду. — Облишивши іронізувати, вона опустила очі й швидко додала: — Якось я поставила Морісові подібне питання, а він сказав: «Всяка відповідь — це завжди форма смерти».
Вираз на її обличчі змінився. Став не те що невблаганним — непроникним.
— Як на мене, запитання — це форма життя. — Я зробив паузу, але де Сейтас промовчала. — Гаразд. Я паскудно повівся з Алісон. Називайте мене ким хочете — негідником, падлюкою, свинюкою. Та невже ви влаштували таке грандіозне видовище тільки для того, аби довести цьому негідникові, що він нікчемний моральний банкрут?
— А ви коли-небудь задумалися, навіщо в природі створено стільки різноманітних форм життя? Це ж також може видатися грандіозним видовищем — надміром.
— Подібну думку я чув від Моріса. Розумію, що ви маєте на увазі в метафізичному плані, але…
— Я б хотіла впевнитися в тому, що ви справді розумієте. Кажіть.
— Вам ідеться про те, що неспроста всі ми не ідеальні й не схожі одне на одного. Має бути якийсь промисел.
— У чому він полягає?
Я стенув плечима.
— Мабуть, у тому, що шалапути на зразок мене можуть, кожний по-своєму, хоч трохи наблизитися до ідеалу.
— Ви це усвідомлювали перед подіями останнього літа?
— Дуже добре усвідомлював, що я далекий від ідеалу.
— І не старалися хоч на дрібку змінитися?
— Не дуже. Правду сказати, зовсім не старався.
— Чому?
— Бо… — глибоко втягнувши повітря, я опустив очі. — Я ж не виправдовую себе самого — такого, яким був раніше.
— Але й досі вперто не хочете примиритися з самим собою — таким, яким ви могли б стати.
— Я не проти того, щоб уділяти мені науки. Йдеться про те, як саме її уділяють.
Завагавшись, вона знову кинула на мене оцінним оком, але її голос звучав уже не так безапеляційно.
— Знаю, Ніколасе, що на тій пародії судового процесу ви наслухалися жахливих речей про себе. Але ж суддею були ви самі. Якби про вас не було чого сказати, крім гидоти, ви б ухвалили зовсім інший вирок. Всі це розуміли, а передусім — мої дочки.
— Чому Лілі впустила мене в ліжко?
— На те була її воля. Її рішення.
— Це не відповідь.
— Мабуть, тому впустила, аби показати вам, що фізична насолода й моральна відповідальність — це зовсім різні речі.
Я згадав останні слова Лілі, сказані в постелі, й подумав, що й у мене теж є свій маленький секрет. Події тієї ночі не вкладалися в рамки наперед визначеного уроку, а якщо вони й були уроком, то не тільки для мене.
— Ніколасе, — повела далі де Сейтас, — якщо хтось захоче принаймні почасти відтворити таємничий промисел, що керує нашим життям, то цьому розумнику доведеться вийти поза рамки певних умовностей, придуманих саме для того, щоб уникнути промислу. Звісно, в повсякденному житті не варто переступати рамки. Вони — фікція, але потрібна й корисна. А гра в бога передбачає, що в дійсності
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.