Читати книгу - "Американська трагедія"

Але тут Мейсон лукаво і лагідно спитав:

— Ага, Гріфітс, я і забув, — скільки коштував прокат човна на Біг-Бітерні?

Він довго і старанно готував цю пастку і тепер нетерпляче ждав, що відповість Клайд.

— Е… м-м… тобто… — невпевнено почав Клайд.

Він згадав, що на Біг-Бітерні не поцікавився довідатись про ціну човна, бо знав, що ні він, ні Роберта не повернуться. І тільки тепер уперше випливло це питання.

А Мейсон, розуміючи, що спіймав його, швидко перепитав:

— Ну, що ж?

І Клайд відповів навмання:

— А, згадав, — тридцять п'ять центів на годину, так само, як і на озері Грасс, — це мені човняр сказав.

Але* він надто поспішив. Він не знав, що в резерві у Мейсона є човняр, який повинен засвідчити, що Клайд не питав його про ціну, і Мейсон провадив далі:

— Он воно що! Отже, це вам човняр сказав?

— Так, сер.

— А ви забули, що навіть і не спитали про це човняра? Човен коштував зовсім не тридцять п'ять центів на годину, а п'ятдесят. Але, певна річ, ви цього не знаєте, бо ви дуже поспішали відчалити і зовсім не мали наміру повертатися і платити за цей човен. Саме через це ви й не спитали про ціну. Зрозуміло, так? Тепер пригадуєте? — Тут Мейсон узяв рахунок, одержаний від човняра, і помахав ним просто перед носом Клайда. — Човен коштував п'ятдесят центів на годину, — повторив він. — На Біг-Бітерні за човен беруть дорожче, ніж на озері Грасс. Але я хочу знати, як вийшло, що ви, знаючк так добре усі інші ціни, — ви це нам щойно довели, — зовсім не обізнані саме з цією цифрою? Що ж, вирушаючи з міс Олденна озеро, ви: не подумали, скільки вам коштуватиме це катання на човні з полудня до вечора?

Ця. раптова і запекла атака зразу збентежила Клайда. Він крутився, совався, судорожно ковтав слину і дивився на підлогу, не наважуючись-;глянути на Джефсона, який випустив з уваги можливість такого запитання.

— Ну, — гримнув Мейсон, — дасте ви мені якесь пояснення з цього приводу? А вам самому не здається дивним, що ви можете згадати всі статті своїх витрат, усі без винятку, — але тільки не цю?

І знову всі присяжні, напружено чекаючи, подалися вперед. І Клайд, помітивши їх нетерплячу і явно підозріливу цікавість, нарешті, відповів:

— І справді, навіть не уявляю собі, як я це забув.

— Ще б пак! Звичайно, не уявляєте собі! — фиркнув Мейсон.—

Людина, яка замислила вбити дівчину на відлюдному озері, мусить думати про безліч речей, — не дивно, коли ви й забули дещо. Однак ви не забули спитати касира, скільки коштує квиток до Шейрона, коли прийшли в Бухту Третьої милі,— вірно?

— Не пам’ятаю, чи питав я про це.

— Зате він пам’ятає. Він посвідчив це. Ви не забули довідатись про ціну кімнати на озері Грасс. Ви спитали там і про вартість прокату човна. Ви навіть спитали, скільки коштує проїзд на автобусі до Біг-Бітерну. Який жаль, що ви не подумали спитати, скільки коштує прокат човна на Біг-Бітерні! Вам не довелося б зараз так хвилюватися через це, правда?

І тут Мейсон подивився на присяжних, немов кажучи: «Самі бачите!»

— Напевно, я просто не подумав про це, — повторив Клайд.

— Вичерпне пояснення, на мою думку, — ущипливо зауважив Мейсон і потім чимдуж помчав далі:—Треба гадати, ви навряд чи пам’ятаєте і витрату в тринадцять доларів двадцять центів на сніданок в «Казино» дев’ятого липня — на другий день після смерті Ро-берти, — так, чи що?

Мейсон був драматичний, швидкий та напористий і не давав Клайдові часу ні подумати, ні хоч би отямитись. При цьому його запитанні Клайд мало не підскочив: він і на думці не мав, що Мейсон знає про той сніданок.

— А чи не пам’ятаєте ви, — провадив далі Мейсон, — що понад вісімдесят доларів було у вас ще виявлено під час арешту?

— Так, тепер я пригадую, — відповів Клайд.

Він зовсім забув про ці вісімдесят доларів. Але тепер він нічого про це не сказав, бо не встиг надумати, що відповісти.

— В чому ж тут справа? — настійливо і нещадно допитувався Мейсон. — Виїжджаючи з Лікурга, ви мали тільки п’ятдесят доларів, а на момент арешту — більше вісімдесяти, — і при цьому витратили двадцять чотири долари шістдесят п’ять центів плюс тринадцять доларів на сніданок. Звідки ж у вас узялися ці зайві гроші?

— На це я зараз не можу відповісти, — похмуро сказав Клайд, відчуваючи, що його загнали в глухий кут і до того ж образили. Ці гроші він одержав від Сондри, і ніякі сили в світі не вирвали б у нього такого признання.

— Чому це ви не можете відповісти? — загорлав Мейсон. — Ви де, власне, перебуваєте, як по-вашому? І навіщо ми всі тут зібрались, як по-вашому? Щоб ви мудрували, на що ви зволите відповідати, а на що не зволите? Ви перед судом, і йдеться про ваше життя, не забудьте! Вам не вдасться грати в хованки із законом, хоч би скільки ви мені раніше брехали. Ви відповідаєте перед цими дванадцятьма присяжними, і вони чекають прямої відповіді. Ну, що ж? Звідки ви взяли ці гроші?

— Позичив у друга.

— Що за друг? Як його ім’я?

— Це моя справа.

— Ах, ваша! Отже, ви збрехали про ту суму, яку мали при собі, виїжджаючи з Лікурга, це ясно. Та ще під присягою. Не забувайте цього! Під присягою, яку ви так свято шануєте. Хіба неправда?

— Так, неправда, — сказав, нарешті, Клайд, отямившись під ударами цих обвинувачень. — Я позичив ці гроші після того, як приїхав на Дванадцяте озеро.

— У кого?

— Цього я не можу сказати.

— Отже, нічого не варта ваша заява, — відрубав Мейсон.

Клайд уперся. Він усе більше знижував голос, і Мейсон щоразу наказував йому говорити голосніше і повернутися так, щоб присяжні могли бачити його обличчя. І щоразу, виконуючи його наказ, Клайд почував дедалі більшу злість проти цієї людини, яка намагалася вирвати у нього всі його таємниці. Він зачепив і Сондру, а вона була ще дуже дорога серцю Клайда, і він не міг відкрити нічого, що кидало б на неї тінь. І ось Клайд сидів і дивився на присяжних якось навіть визивно. Тим часом Мейсон узяв з столу якісь фотографії.

— Це вам знайоме? — спитав він, показуючи Клайдові кілька невиразних, попсованих водою зображень Роберти, кілька фотографій самого Клайда і ще деякі знімки (на жодному з них не було Сондри): Клайд зробив їх під час першого відвідування дачі Кренстонів, а чотири— пізніше, на Ведмежому