Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Така “підстава” дуже засмутить хлопців і Артура. Тиждень він буде просто сидіти біля води. Ніколи не був наївним, але зіткнутись з людською жадібністю під час війни, коли щодня гинуть люди, було дуже боляче. У кожного свої межі пристойності. Хтось прагне щиро допомогти, а хтось прагне лише наживи... і влада, на жаль, в руках других…

Від початку війни Артур не шкодував грошей на потреби, що озвучували волонтери. Він втратив на цій війні багатьох своїх близьких друзів, пішов би воювати сам, але протримається там хіба що до першого дощу… Тут з нього має бути більше користі.

Вони продовжать вдосконалення розробки самі, власним коштом. І зроблять. Легкий, мобільний пристрій з дальністю ураження цілі 3-4 км, на відкритій місцевості до 5-6. Протестують антидронову гвинтівку на “передку”, назбивавши десятки дронів-розвідників, та запустити винахід у виробництво для армії ставало нездійсненною місією... Коли вони “рипнулись” у цьому напрямку вдруге — зустріли спротив “свинарчука”. Лише той володів ексклюзивним правом на поставку глушилок, тих самих, з “Прибалтики”...

Домоглись проведення сумісних польових випробувань, щоб порівняти обидва прилади (їхню гвинтівку і іншу, “з Прибалтики”), протоколи проведення випробувань потім кудись “зникли” і з’явилися з дуже суперечливими даними, а наступного дня фірму Ромена, через яку вони діяли, “накрила” податкова, звинувативши в ухиленні від сплати податків. Заарештували майно й заморозили всі рахунки, вдома провели обшук.

Від виселення з квартири врятувало те, що Ромен купував її на ім’я дружини... Фінансовий стан родини був критичним. Вони втратили враз всі кошти на рахунках, готівку майже не тримали. Не було грошей навіть на їжу, не кажучи вже про сплату комуналки. У хід пішли дитячі скарбнички, з обов’язковою обіцянкою повернути кожну гривню… Ромен жартував потім, що добре, що дітей троє, і що свого часу щедро давали кишенькові, які діти не встигали витрачати — було за що купити хліб...

Невдовзі Ромену подзвонив чоловік, що представився начальником служби охорони одного відомого олігарха, сказав, що вони чули про їхню розробку і хотіли б купити десяток антидронових гвинтівок… Надалі діяли вже через Люсьєна, через його ФОП, Артур прагнув триматись осторонь.

Злата ніяк не знаходила момент, щоб повідомити Артуру про свій стан, сказала аж на старий новий рік і не побачила особливої радості в його очах.

— Ти не радий?..

— Радий, просто... зараз такий період… це трохи невчасно…

— Невчасно?

— Коли має народитись дитина?

— В червні, — тихо відповіла Злата, відчуваючи як всередині все стискається від того, як холодно він сприймає новину про її вагітність.

Артур пильно погляне на неї, згадуючи та аналізуючи, коли саме все сталось. Він не проконтролював... Не знаючи, що сказати, щоб не зробити гірше, обійняв дружину, що вже починала витирати сльози. Відтепер Артур буде намагатися більше часу приділяти Златі й дітям. Поїде разом з нею на друге УЗД, і лікар з усмішкою повідомить, що у них буде дівчинка. Усміхнеться у відповідь, почувши стать дитини. Це було дуже радісною новиною: нарешті в нього теж буде донька.

Після першого “покупця” гвинтівок з’явились ще, люди з того ж “кола”, а разом з ними і примарна надія, що гвинтівки таки зможуть потрапити на фронт, для якого і розроблялися, як і стаціонарні глушилки, щоб захистити особовий склад від атаки дронів, до яких Артур, за цей час вже розробив приймач, котрий був здатний розпізнати різні види дронів у радіусі декількох кілометрів і вмикати глушилку автоматично.

У червні 2015 року народиться Павленко Таміла, довгоочікувана принцеса,з появою якої у їхньому житті почнеться біла смуга. На її перший рік народження Злата запросить Жанну. Руденька спочатку відмовилася від запрошення, пам’ятаючи її останній візит в їхній дім. Їй було соромно приїжджати до них. Тоді запрошення озвучить Артур, сказавши, що йому шкода, що тоді все так відбулось, але це не привід, щоб вона втратила свою дружбу зі Златою. Артем лежав тоді у шпита́лі й фізично не міг бути на святі, бо ще недостатньо зрісся після чергового поранення. Тому зустрітися з ним тут вона тут не могла. Приїхала.

На святі Артема справді не було, він приїхав через чотири дні після нього, несподівано з'явившись під час вечері. Як виявилося, хтось їхав у цьому напрямку машиною, і він вирішив таки приїхати. Жанна зробила спробу втекти до кімнати, але Злата їй не дала, лишила за столом.

Вони не бачилися два з половиною роки, обоє дуже змінилися за цей час. Дівчина боялася підняти на Артема погляд, розглядала його крадькома. Помітила, що він майже сивий, обличчя й руки у шрамах, вперше побачила його скалічену на майдані руку… Артем розглядав Жанну, не соромлячись. Вона зрізала своє довге руде волосся, котре так йому подобалось, лишивши довжину до плечей, трохи набрала зайвої ваги, але повнота їй пасувала. Він знав зі слів Злати, що вона втратила ту дитину, що довго лежала в лікарні, що лікувала травми й депресію, зараз працює нянькою у дитячому садочку. Живе з батьками. Дім-робота-дім. Нікуди не ходить, ні з ким не зустрічається.

Коли всі вийдуть з-за столу, він заговорить до неї першим, і його голос змусить Жанну здригнутися. Вони довго говоритимуть на терасі пляжного будиночка, в якому врешті і заночують. Через півроку вони одружаться, а ще через півроку у них народиться донька, копія свого тата. Жити вони поїдуть у Житомир, де і проживають до цього часу.